Потний бєрєзєнь

Прівєтікі :*

Останній тиждень видався дуже потним, кілька разів я думав: "Ну вот і всьо, я щас здохну". Я занадто багато разів був у такому стані, знаєте, коли приходиш додому, роззуваєшся, сідаєш на кравать (в курткє і з рюкзаком) і втикаєш в одну точку 20 хвилин.

А потім такий тіпа "сабєрісь бл*ть!", встаєш, знімаєш рюкзак, кидаєш куртку в шкаф, сідаєш на кравать і стягуєш одну штаніну і уууоп! Устал. Знову втикаєш в одну точку або вапщє лягаєш на спину і лежиш як дібіл з одной штаніной на нагє.

І я так 4 останніх дня намагався написати сраний пост в сраний блог. Зараз, нарешті, приїхав до батьків і рєанімірую себе вкусной єдой і бєздєлієм. 

Но давайте поговорим пра то, як я прішол к такому састаянію.

Начньом с ачівіднава. Березень просто люте гогно. Ця зима і холод уже просто убівают. Прі том целєнаправлєно, мєтодічно і з самого першого дня зими, даже трошки раньше. Нєнавіжу холод, сніг, вот ета вот всьо, а в нас, як завжди, 4-5 місяців зими в году. Зашибісь. 

Скока можна уже? Шо за дєла?

Початок весни ще ок, до 8 березня тємпєратурка набірала обороти, було аж +13, а потом шо? Што, бл*ть, праізашло? Два тижні все скатується в абмарожений ад, а сьогодні так вапщє прокидаєшся зранку, дивишся у вікно, а там зима ва всьо горло кричить тобі прям в ліцо: "ПАШОЛ НАХ*Й! Я ІЩО ТУТ!".

К другім навастям.

Я відходИв 5 тижнів своєї практіки. Залишився останній тиждень і дєла всьо хуже і хуже.

Практика в мене на 10.00, а обід з 13.00 до 14.00.

Я приходив в 10.40, на обід звалював в 12.30 і ніхто нічо, вроді даже можна жить. Пазавчіра мені сказали тіпа, хрєна ти запізнюєшся. Поняли? Все було норм більше місяця, а щас вони імєнно западозрілі. Імєнно раскусілі мій хитроумний план і я даже не знаю, как ім удалось. Я ж вродє всьо продумав, каждий шаг, а вони всьо равно міня раскрилі!

І вроді на вапрос: "Чого ти запізнився?" нізя сказать: "бо не хотів іти", а с другой старани, вони питають так, тіпа і правда удівітєльно, як це я запізнююсь, на 40 мінут, хоть мені їхати 20 мінут максімум, а встаю я в 8-9. Знаєте чого я запізнився? Знаєте? Да патамушта, бл*ть, я пишу сраний архів за сраний 2012 рік. І знаєте шо там цікавого? Нічого. Найбільший а*уй і шок в мене аднажди визвало то, шо практікант переді мною переплутав одну дату. І я такий пишу дату відкриття справи і дату закриття:


*2 чіса монотонной роботи в ворді*

...12.03.12 - 15.03.12
13.03.12 - 15.03.12
14.03.12 - 16.03.12
13.03.13...ОХ ТИ Ж ЖОВАНИЙ КРОТ! ДА ТУТ ЖЕ ГОД НЄ ТОТ! Вован, бачив цей п*здєц!? Ахрінєть просто, да як так можна! Це ж архів! А єслі вдруг...а, да, всім насрать.
14.03.12 - 16.03.12
12.03.12 - 15.03.12
13.03.12 - 15.03.12...

*2 чіса...*

Ну, ви поняли, карочє, вот такий мікроінсульт.

А ще недавно був вапщє цирк. Поставили якогось нового ахранніка, який не бачив, шо я уже 5 тижнів хожу на практіку. В мене ще потім сєкрєтарі питали, після цієї історії: "Ушастий був чи бєз зубів?". Так там цих ахаронців розлічають.

Карочє, вийшов я на абєд якось, заточить булку (на +5 лол) і посьорбати пепсі. Прогулявся, подивився на бамжей, галубєй, ст. м. Арсєнальну, подивився на суд з мислью "Оспадє...де я повернув не туда..." і іду назад писать архів. На входє стоїть якийсь новий чувак, якого поставили, відать, уже після того, як я вийшов на абєд, і він не бачив, як я виходив. True detective прямо і дивиться на мене так, наче він імєнно ПАДАЗРЄВАЄТ!

Я даю йому свої права. Він довго дивиться на мене, а патом на права. Патом апять на мене і на права. 

- Куда?

- На практіку.
- А чо чолка на правах зачосана в одну сторону, а щас в другу? (так і було)
- Ну...(чо?) Бо я так можу. Захатєлась.
- А паспорт єсть?
- Нє, немає, я для того і взяв права, шоб не таскать с сабой паспорт.
- Да? А студєнчєскій? У каждого студєнта єсть студєнчєскій!
- В мене немає.
- А з якого ти унівєра?
- З КНУ.
- Шо за унівєр? (Поняли який уравєнь правєрки?)
- Тот, каторий імєні Тараса Шевченка.

- Сок в рюкзаку вже откритий? (в мене в рюкзаку, в сєткє збоку, був сок апєльсіновий).

- Ееее...да, а шо?

- Атпєй, а то вдруг там бєнзін.

Ти чо нєсьош, ублюдок? Бєнзін в півлітровій упаковкє апєльсінового сока? Сірйозно бл*ть?

В мене закралась мисль, шо діалог должен був виглядать ось так з самого почтку:

- Куда?

- Писать ваш сраний архів.

- А чо чолка...

- Да пашол ти на*уй.

Я іду дєлать хєрню, від якої уже єлє здержую рвотні позиви, а чувак провіряє мене так, наче я туда прям прориваюсь. Понял? Імєнно дуже сільно хочу зайти в суд.

І бл*ть, хто вапщє хоче шось проносити в суд? Якби я хотів пронести туда бєнзін, я б його проніс, даже єслі нада було б його отпить. Чувак, альо, це пачка сока і ти даже не бачиш, отпив я шось чи нє! І нафіг там бєнзін? Туда можна пронести зажигалку, бо якшо ти куриш, ти просто викладаєш всьо з карманів, проходиш рамку мєталоіскатєля, кладеш все по карманам і ідеш в суд. Він сірйозно думає, шо я без бєнзіна не зміг би підпалити місце, яке састаіт із бумаги? Сірйозно? Оспадє, такий цирк. Там архів даже не закривають і я падазрєваю, шо вони всі хочуть, шоб хтось наканєц-то додумався і спалив його нах*й. Він вже всіх дістав. Він вапщє нікому не треба. У вас же там компи з 90-х, та записуйте ви всю інфу сразу в ворд, шо так сложно. Кожен працівник суду, який після обіда іде в свій кабінєт і проходить двері архіва такий: "Ооохтижбля..." і старається швидше пройти. Я даже запитав в сєкрєтарєй: "А у вас тут хоть раз за всьо врємя був хоть один тєракт ілі шота вродє таво? Апаснасть?". І знаєте шо? "Ну, один раз евакуація була". Ясно.

Карочє, у мене так бомбануло від цього, шо я чуть суд не спалив бєз бєнзіна і зажигалок.

Закончу з юрфаком, піду в стендап. Я должен расказать людям правду.

Сидим з Вованом, пишем сраний архів. Заходить наша...хтось там із атдєла когось там...Я не знаю, у нас на одного студєнта 4 начальніка. І така: "Ну, шо? Як вам практіка? Шо ви робили кромє архіва?". Я думаю ніхєрасібє. "Я іще справи підшивав і клєїв на них бумашки, де написана кількість сторінок".

- Які справи розглядає наш суд?

- Адміністративні!

- А яка інстанція?

- Касаційна!

- А іще яка?

- ...

- Шо, щєнок, всасал? Які обов'язки секретаря? Яка зарплата судді? Яка валєнтность олова? В чом смисл жизні?

- Я сижу і пишу архів цілий, мать його, тиждень, а Вован так вапщє три тижні. Він скоро забуде як дихади і ми тут не то шо не учимся, а дєградіруєм. Я скоро після кожного слова буду добавлять "йоптубля". Ти чо нісьош вапщє?

- Почитайте кодекс. Дасвіданя.

- Харошева дня.

Це єслі коротко, то акий у нас був діалог. Ось така практіка, карочє. Шо тут сказать.

Кромє таво я люто патєл над тим, шоб нарешті почати писати свій диплом, бо залишилось 2 місяці до здачі, а в мене навіть план не затверджений. Я даже сбєгал с практіки, шоб зайти в унівєр і нарешті розібратись хто там шо від мене хоче і шо дєлать. Науковий керівник - шикарний мущіна, хоть тут павізло, але мою тему про трансплантацію органів і тканин як альтернативу пожиттєвому ув'язненню писати відмовився. Хрєн с нєй.

Іще більше я патєл над власним проектом, про який я вскользь упамінал раньше. Нарешті ми знайшли приміщення і крутого чувака, який дуже допоміг з цим і стане частиною команди проекту. Познайомились ми, доречі, на том же InnoTech. Я бєзмєрна рад, бо його допомога зменшила час до запуску проекту на года палтара і ми починаємо...з наступного тижня! За останні два місяці ми багато працювали, провели кілька зустрічей всією командою і на останній з них (разом з чудо-чуваком) ми вже поставили чіткі цілі і сроки. Це все забирало найбільше сил, але це те, шо я хочу робити, і я ні а чьом нє жалєю.

 Слідкуйте за новинами. Дальше - больше. Наступний пост, можливо, цілком буде присвячений проекту, шоб ви собі понімали.

Така пєтрушка.

Запахла вісной

Здаров, мазафакєри.

Падвідьом ітогі:

• 8 бєрєзня - DONE! "Дамскій угоднік" - Achievement unlocked.
• Начать пісать діплом - not yet.
• Пробігти 12 км і не померти - DONE! "Тоже мнє бєгун" - Achievement unlocked.
• Зареєструватись на InnoTech Ukraine - DONE!
• Знайти дівчину - АХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХ...

Так вот. Тіпєрь падробнєє.

Восьме бєрєзня пройшло крайнє гладко, бо шо? Бо ти береш і нікого не вітаєш. І шо? І нічо! 

Нє, ну, канєшна же я отсипав тюльпанів для le maman і сестри, вапросав нєт, але це така собі причина, єслі чєсно. Це я до того, шо, ну, ви поняли, да? Женщін нада любіть і уважать в любой дєнь года. Но нє всєх. І нє всєгда. Лол. 

А девятого бєрєзня мене вже чекав любімий суд і практіка. Но што же ета!? Архів! Це слово, від якого мене тошнить більше, чєм от слова "діплом". Суть в тому, шо тепер я не прошиваю справи і не перекладую бумашки! Казалось би, шо може бути бєспалєзнєє для бєз 5 мінут магістра права, якому 22 і який вчився в 3 різних унівєрах. Так вот. Заходиш в архів, берез ящик судових справ за 2012 год ілі окала таво і переносиш основну інфу з них в табличку в ворді. Ось це саме дніщє. Прям саме, дніщщнєє нема куди. І саме смішне, шо працівники суду це знають, просто окрім практікантів цим взагалі б ніхто, мабуть, не займався. Їду такий в ліфті з одним класним мужиком і грю, тіпа: "Архів - це ад", а він такий "Да, Дімон, да...І саме главне, шо ця срань нікому не треба, бо це все тупо згорить в пєчі. Згорить в пєчі".

От би така практіка горіла в пєчі. Всі 6 тижнів. Бо ця срань нікому не треба. 

З діпломом вапщє біда. Відкриваю цей вордовский файл і сразу же нада сдєрживать пріступи рвоти. Я уже проста настока німагу, шо аж вапщє. Хароший куратор і тєма інтірєсна. А вапщє тут, як завжди, начінаються всякі прікаляси. В Литві в мене зареєстрована одна тема діплома, а тут інша. Ну, не прям інша, але там кілька слів різняться, тому завтра мені треба сходити на каферду і узнать, концепція чи принципи? Бо напишу діплом, а в унівєрі скажуть: "Дімон, так тут слово не таке! Пєрєдєливай". Нє удівлюсь.

Да, я тут промишляю утрєннімі забєгамі під будинком і якшо всьо буде ок, то зарєгаюсь на благодійний полумарафон. кілька днів тому я вирішив спробувати пробігти не свої звичайні 6 км, а 12 і смог, нічого складного...якшо ви бессмертний! А якшо ви мамкін юріст, задрот і стартапєр вродє мєня, то ваш організм буде трєщать от пєрєгрузки, бо перші 6 км уже вибили із вас все дєрьмо і кожен ваш вдох звучить так, наче він останній. Ну, якшо не самий останній, то останній перед приступом кровавого кашля із ашмьотками мертвих легень. Краще пробігти 6 км в дощ чи сніг, чєм 12 в ідіальну погоду. Мене чекає 22 км через 37 днів. Штож, Дмітрій...Сподіваюсь, шо не розіб'ю асфальт своїми стальними яйцями, якшо здохну прямо там. Навіть якщо здохну, то добіжу по інерції, на автаматє. Тоже мнє прічіна.

В суботку зганяю на цей ваш InnoTech Ukraine, послухаю трошки про тіхналогії, попускаю слюні на столи інвесторів і вапщє вийду людєй пасматрєть і сібя паказать. 

Слєдітє за навастямі. А вапщє як хочете.