Потний бєрєзєнь

Прівєтікі :*

Останній тиждень видався дуже потним, кілька разів я думав: "Ну вот і всьо, я щас здохну". Я занадто багато разів був у такому стані, знаєте, коли приходиш додому, роззуваєшся, сідаєш на кравать (в курткє і з рюкзаком) і втикаєш в одну точку 20 хвилин.

А потім такий тіпа "сабєрісь бл*ть!", встаєш, знімаєш рюкзак, кидаєш куртку в шкаф, сідаєш на кравать і стягуєш одну штаніну і уууоп! Устал. Знову втикаєш в одну точку або вапщє лягаєш на спину і лежиш як дібіл з одной штаніной на нагє.

І я так 4 останніх дня намагався написати сраний пост в сраний блог. Зараз, нарешті, приїхав до батьків і рєанімірую себе вкусной єдой і бєздєлієм. 

Но давайте поговорим пра то, як я прішол к такому састаянію.

Начньом с ачівіднава. Березень просто люте гогно. Ця зима і холод уже просто убівают. Прі том целєнаправлєно, мєтодічно і з самого першого дня зими, даже трошки раньше. Нєнавіжу холод, сніг, вот ета вот всьо, а в нас, як завжди, 4-5 місяців зими в году. Зашибісь. 

Скока можна уже? Шо за дєла?

Початок весни ще ок, до 8 березня тємпєратурка набірала обороти, було аж +13, а потом шо? Што, бл*ть, праізашло? Два тижні все скатується в абмарожений ад, а сьогодні так вапщє прокидаєшся зранку, дивишся у вікно, а там зима ва всьо горло кричить тобі прям в ліцо: "ПАШОЛ НАХ*Й! Я ІЩО ТУТ!".

К другім навастям.

Я відходИв 5 тижнів своєї практіки. Залишився останній тиждень і дєла всьо хуже і хуже.

Практика в мене на 10.00, а обід з 13.00 до 14.00.

Я приходив в 10.40, на обід звалював в 12.30 і ніхто нічо, вроді даже можна жить. Пазавчіра мені сказали тіпа, хрєна ти запізнюєшся. Поняли? Все було норм більше місяця, а щас вони імєнно западозрілі. Імєнно раскусілі мій хитроумний план і я даже не знаю, как ім удалось. Я ж вродє всьо продумав, каждий шаг, а вони всьо равно міня раскрилі!

І вроді на вапрос: "Чого ти запізнився?" нізя сказать: "бо не хотів іти", а с другой старани, вони питають так, тіпа і правда удівітєльно, як це я запізнююсь, на 40 мінут, хоть мені їхати 20 мінут максімум, а встаю я в 8-9. Знаєте чого я запізнився? Знаєте? Да патамушта, бл*ть, я пишу сраний архів за сраний 2012 рік. І знаєте шо там цікавого? Нічого. Найбільший а*уй і шок в мене аднажди визвало то, шо практікант переді мною переплутав одну дату. І я такий пишу дату відкриття справи і дату закриття:


*2 чіса монотонной роботи в ворді*

...12.03.12 - 15.03.12
13.03.12 - 15.03.12
14.03.12 - 16.03.12
13.03.13...ОХ ТИ Ж ЖОВАНИЙ КРОТ! ДА ТУТ ЖЕ ГОД НЄ ТОТ! Вован, бачив цей п*здєц!? Ахрінєть просто, да як так можна! Це ж архів! А єслі вдруг...а, да, всім насрать.
14.03.12 - 16.03.12
12.03.12 - 15.03.12
13.03.12 - 15.03.12...

*2 чіса...*

Ну, ви поняли, карочє, вот такий мікроінсульт.

А ще недавно був вапщє цирк. Поставили якогось нового ахранніка, який не бачив, шо я уже 5 тижнів хожу на практіку. В мене ще потім сєкрєтарі питали, після цієї історії: "Ушастий був чи бєз зубів?". Так там цих ахаронців розлічають.

Карочє, вийшов я на абєд якось, заточить булку (на +5 лол) і посьорбати пепсі. Прогулявся, подивився на бамжей, галубєй, ст. м. Арсєнальну, подивився на суд з мислью "Оспадє...де я повернув не туда..." і іду назад писать архів. На входє стоїть якийсь новий чувак, якого поставили, відать, уже після того, як я вийшов на абєд, і він не бачив, як я виходив. True detective прямо і дивиться на мене так, наче він імєнно ПАДАЗРЄВАЄТ!

Я даю йому свої права. Він довго дивиться на мене, а патом на права. Патом апять на мене і на права. 

- Куда?

- На практіку.
- А чо чолка на правах зачосана в одну сторону, а щас в другу? (так і було)
- Ну...(чо?) Бо я так можу. Захатєлась.
- А паспорт єсть?
- Нє, немає, я для того і взяв права, шоб не таскать с сабой паспорт.
- Да? А студєнчєскій? У каждого студєнта єсть студєнчєскій!
- В мене немає.
- А з якого ти унівєра?
- З КНУ.
- Шо за унівєр? (Поняли який уравєнь правєрки?)
- Тот, каторий імєні Тараса Шевченка.

- Сок в рюкзаку вже откритий? (в мене в рюкзаку, в сєткє збоку, був сок апєльсіновий).

- Ееее...да, а шо?

- Атпєй, а то вдруг там бєнзін.

Ти чо нєсьош, ублюдок? Бєнзін в півлітровій упаковкє апєльсінового сока? Сірйозно бл*ть?

В мене закралась мисль, шо діалог должен був виглядать ось так з самого почтку:

- Куда?

- Писать ваш сраний архів.

- А чо чолка...

- Да пашол ти на*уй.

Я іду дєлать хєрню, від якої уже єлє здержую рвотні позиви, а чувак провіряє мене так, наче я туда прям прориваюсь. Понял? Імєнно дуже сільно хочу зайти в суд.

І бл*ть, хто вапщє хоче шось проносити в суд? Якби я хотів пронести туда бєнзін, я б його проніс, даже єслі нада було б його отпить. Чувак, альо, це пачка сока і ти даже не бачиш, отпив я шось чи нє! І нафіг там бєнзін? Туда можна пронести зажигалку, бо якшо ти куриш, ти просто викладаєш всьо з карманів, проходиш рамку мєталоіскатєля, кладеш все по карманам і ідеш в суд. Він сірйозно думає, шо я без бєнзіна не зміг би підпалити місце, яке састаіт із бумаги? Сірйозно? Оспадє, такий цирк. Там архів даже не закривають і я падазрєваю, шо вони всі хочуть, шоб хтось наканєц-то додумався і спалив його нах*й. Він вже всіх дістав. Він вапщє нікому не треба. У вас же там компи з 90-х, та записуйте ви всю інфу сразу в ворд, шо так сложно. Кожен працівник суду, який після обіда іде в свій кабінєт і проходить двері архіва такий: "Ооохтижбля..." і старається швидше пройти. Я даже запитав в сєкрєтарєй: "А у вас тут хоть раз за всьо врємя був хоть один тєракт ілі шота вродє таво? Апаснасть?". І знаєте шо? "Ну, один раз евакуація була". Ясно.

Карочє, у мене так бомбануло від цього, шо я чуть суд не спалив бєз бєнзіна і зажигалок.

Закончу з юрфаком, піду в стендап. Я должен расказать людям правду.

Сидим з Вованом, пишем сраний архів. Заходить наша...хтось там із атдєла когось там...Я не знаю, у нас на одного студєнта 4 начальніка. І така: "Ну, шо? Як вам практіка? Шо ви робили кромє архіва?". Я думаю ніхєрасібє. "Я іще справи підшивав і клєїв на них бумашки, де написана кількість сторінок".

- Які справи розглядає наш суд?

- Адміністративні!

- А яка інстанція?

- Касаційна!

- А іще яка?

- ...

- Шо, щєнок, всасал? Які обов'язки секретаря? Яка зарплата судді? Яка валєнтность олова? В чом смисл жизні?

- Я сижу і пишу архів цілий, мать його, тиждень, а Вован так вапщє три тижні. Він скоро забуде як дихади і ми тут не то шо не учимся, а дєградіруєм. Я скоро після кожного слова буду добавлять "йоптубля". Ти чо нісьош вапщє?

- Почитайте кодекс. Дасвіданя.

- Харошева дня.

Це єслі коротко, то акий у нас був діалог. Ось така практіка, карочє. Шо тут сказать.

Кромє таво я люто патєл над тим, шоб нарешті почати писати свій диплом, бо залишилось 2 місяці до здачі, а в мене навіть план не затверджений. Я даже сбєгал с практіки, шоб зайти в унівєр і нарешті розібратись хто там шо від мене хоче і шо дєлать. Науковий керівник - шикарний мущіна, хоть тут павізло, але мою тему про трансплантацію органів і тканин як альтернативу пожиттєвому ув'язненню писати відмовився. Хрєн с нєй.

Іще більше я патєл над власним проектом, про який я вскользь упамінал раньше. Нарешті ми знайшли приміщення і крутого чувака, який дуже допоміг з цим і стане частиною команди проекту. Познайомились ми, доречі, на том же InnoTech. Я бєзмєрна рад, бо його допомога зменшила час до запуску проекту на года палтара і ми починаємо...з наступного тижня! За останні два місяці ми багато працювали, провели кілька зустрічей всією командою і на останній з них (разом з чудо-чуваком) ми вже поставили чіткі цілі і сроки. Це все забирало найбільше сил, але це те, шо я хочу робити, і я ні а чьом нє жалєю.

 Слідкуйте за новинами. Дальше - больше. Наступний пост, можливо, цілком буде присвячений проекту, шоб ви собі понімали.

Така пєтрушка.