Був я, карочє, в цій вашій Італії, в самом Рімє і даже в Ватікан пару раз заглянув. Всякого там надивився і пережив, але про все, як завжди, чотко по плану, шоб всьо ясно було і красіво. Сразу нада сказать, шо весь Рім можна обходити пєшочком і передивитись всьо за 2-3 дні максімум. В мене було 5, але це був мій перший набєг і потрібен був час, шоб трохи розібратись і прижитись. Послє прачтєнія цього поста ви будете уже з юсфул інформейшн. Лічно всьо провірив! Прям чітай і єдь.
Пагналі.
Все почалось з того, шо треба було добратись із Брно до Вєни, шоб аттуда уже з аеропорту долетіти до Ріма. Для цього я, канєшно же, використав красівий жовтий автобус. Па традіциї добігаю в останню хвилину (чєртовскі пунктуалєн) і уютно добираюсь до той самой Вєни. Нічо цікавого по дорозі, правда. Я б і хотів, шоб шось сталось, але шось нє. Погода шикарна, настраєніє - агонь.
Добравшись до Вєни на красівому жовтому автобусі, ми з Васєй знайшли інфу про наш рейс і як давай шастать по магазам. Аж шуба заверталась, але нічого не купляли. Чисто слюні попускать.
Сразу агаварюсь, шо паєхал я в кампанії Васі і Юлі, але вони на другий день пропадають, акі мертві гєрої сєріала, а я астаюсь. Вапщє, ходить по мєстам тіпа Ріма і прочім краще всього одному-двом людям. Оптімально. Це як машину в гаражі розбирати, знаєте, одному норм, двом тоже ніплоха, а троє уже труться шото, єлозят, як карасі у відрі, і ніхєра нормально не виходить. Панімаєте? Ну, вот.
Коли до посадки залишались щітані мінути, внєзапно захотілось вижать лімон. І от шо інтірєсно в цих туалєтах.
Це, на сікундочку, не на виході. Це ще там, внутрі туалєта. Тік-так? Ну, дапустім, але ж не за євро, матєрь бложья. Це ж туалєт! Я прям уявляю, якби така штука була десь в Білій Церкві в клубном туалєті і там така табличка, шо тік-так коштує 25 грн (ілі скока там). Мєсні пацани б винесли цей автомат разом з куском стіни, шоб тільки подивитись, шо там такого в цих коробочках тік-така, шо він стільки коштує і шо він продається в туалєтах. Ну це таке, ладно.
Желєйні, мать іх, мішки. Я всьо панімаю, але у вас часто в туалєтах з'являється мюсля тіпа: "О, щас би жилєйних мішок заточить". Нє, ну сірйозно. Мішки, ахрєнєть.
І прєзєрватіви. Вот.
Нє, я всьо такі скажу. А шо там в жіночих тоді? Треба було Юлю на развєдку послать. Бо якшо там "мужицкий магазін" в жіночому туалеті, то хто їх купить? А якшо нема, шо замість нього? Чи вапщє немає? Це слажнєйший вапрос, хто їх вапщє впрінципє должен куплять, но ні аб етам щас. Може в них там і канфєткі інші. Не знаю, може не мішки, а чєрві? Як тоді вони вибирали де який автомат поставить? А якшо я люблю желєйних чєрвєй, а не мішок, мені шукать женщіну біля туалєта і попросить її зайти купить в "свій атдєл"? Ну, да, тут я уже дічайше придрався. Сильно нада куплять жилєйні канфєтки із туалєта в аеропорті. Пф.
Кароч. В самальотікє було крайнє уютно, було зручно, я почував себе чудово і нічого нє прєдвєщало біди. А патом ми взлєтєлі. Сложно апісать всю цю дічь та і я вже описував свій опит перельотів в попередніх постах. Нічо не помінялось, тому не буду мусоліть. Не люблю я ці штуки, цього разу я прям точно понял для сібя. Не страшно, нє, вапщє пофіг, дєло не в цьому. Просто після перельоту такі відчуття, наче ти протягом всього польоту залізав на високу стрємянку і по черзі кожним вухом падав на свєрло включєной дрєлі. Я не знаю як там хто із людей переносить польоти і чи у всіх закладає вуха (скоріше за все, шо у всіх, просто не подають віду), але я чуствую просто аслєпітєльну боль в ушах, сірйозно, пацани. Під час кожного польоту (і після нього) так башню розриває, шо здається щас трісне вісок і витечуть очі. Я буду сидіти такий весь обмазаний цими своїми очами, всі штани заляпані кровью, руками буду закривати пусті темні глазніци в чєрєпє, шось кричати, але нічого не буду чути, бо вуха все ще закладені. А потім підійдуть дві стюардесси (я же ару), подивляться на мене і одна скаже: "Блін, це ж цей, як його...Dmytro Polishchuk! От лажа. Начальство казало його не пускати на борт, бо може бути отаке. Хтось, видно, проморгав його паспорт. Тепер прибирати". А друга така: "А, це той пацан, про якого нам працівники інших авіакомпаній розповідали? Оцей, шо "шутіт, а как взлєтім, так сразу арьот і краваточіт. Ну якого хєра це все в мою смєну, капєц, краще б тєрорісти якісь. Ті хоч не мусорять".
Я після цього польоту два дні відходив, прікінь? Думав, та, пару годин похожу по місту і всьо, буду слишать аж до планєти мєдуз, но нєт. Перша моя фраза після будь-якої вашої була б "шо?" та і друга тоже, чо уж там. Ващє заложило так плотнінько, наче я був в спєциальном фільтрующєм шлємакє, який защіщає от внєшніх слухових раздражитєлєй. Я даже музику у вакуумних наушніках не чув. Сірйозне дєрьмо, я вам скажу.
Шо дальше? Дальше купили квитки на автобус від аеропорта до центрального вокзалу. Там рядишком був і наш хостел. Про це треба сказати окремо, пацани. Всякі я хостели бачив і цей я сфоткав не "ого, круто, пацанам покажу", а "огооо...тут імєнно нада сфоткать і показать пацанам". Сразу закралась мюсля, шо імєнно цей хостел - главний штаб прійома бєженцев атавсюду. Потім, канєшно, всьо було нормально, даже сусіди круті попались, але просто гляньте, шо я побачив, коли відкрив двері. Я всратий.
Закинули речі і як давау гйлять по вєчєрнєму Ріму! Сразу же бросілісь в глаза главні атрібути.
Архітєктура. Це так, привокзальна фігня біля хостела. Поняли уравєнь?
Сувеніри. Їх просто бітком набито в усі привокзальні і не дуже магази і всі вони такі собі. Ну, повний костюм гладіатора мені сподобався, фулл-армор, так сказать.
Ще аткритки прікольні.
Ну, і двері в падіках звичайних будинків. Сірйозно. На каждам шагу такоє.
Ми обходили акрєснасті, поняли шо до чого і пашлі дамой спать. В мене ще є фотки з цього вєчєрнєго похода по району, але немає сенсу їх викладати, бо я далі буду описувати всі ці ж місця з картою і фотками вдень. Ага!
Вот ана карта. Щас я авсьо абуду абіснять. Красним крєстом позначене місце нашего абітанія. Оттуда починались всі маршрути і пріключєнія.
Условно поділим цей ваш Рім на 6 частин (нижче). По 2, а то й 3 таких частини можна обходити спакойна і бєз спєшки за день і пєшочком, якшо ви, канєшно, не будете спать до пасінєнія і без будільніка. Рєкамєндую ходити зранку і до вечора, бо ввечері і вночі нічєрта не видно і велика частина зданій і всяких класних штук вапщє ніяк не підсвічується. А темніло в 17.20, такшо в 18.00 уже можна було спакойна шуровать додому і спать. Коротко спробую розказати, шо там цікавого і не дуже в цих кружочках, шо там можна подивитись, а ви вже самі вирішуйте. Скоріше за все, я можу пропустити багато всього мєлкого на карті, але ви б тоже там особо рот не откривали, нічого особливого. Хіба може який тонкий ценітєль будєт ругацца, шо я пропустив знамєніту мраморну палатку з гладіаторской шаурмой, але підніміть руку, кому не насрать. Я і так давольно сірйозно падашол до цього всього, вон даже карту взяв.
Перші дві частини (1 і 2, саатвєцтвєнна) ми обходили всєй талпой, такшо не чекайте якогось внятного атчота, бо це був сраний хаос. Ми бродили, наче васьмілєтні аутісти і ніякого канкрєтного плана кромє "О, а пашлі в Калізєй" чи "давайте жрать піццу осьо тут" в нас не було. Патом, в целях нормально розібратись шо до чого і уникнути накладок внєзапних поривів дєлать шось, шо, бл*ть, вапщє не вяжеться мєж сабой, ми розділились, як в луччих традіциях фільмів ужасов. Ну, бо нахєр так жить.
Зранку ми роздуплились, привели себе в падабающій для Ріма від, тобіш в любой вапщє. Всім пофіг. І пішли пряміком в КАЛІЗЄЙ! Бл*ть, це просто моє найбільше розчарування за весь час в Римі. Я щас раскажу і ви все зрозумієте. Щас я тільки згадаю це все, шоб вална желчі, яку я збираюсь абрушить на цю епічєску дрєвню заброшку, була іщо болєє канцентрірованой і єдкой. Скпздц. Ажтрісьот.
Пішли ми, карочє, в Калізєй. І вот в чом, пацани,главна пєтрушка. Вхід всередину коштує 12 євро. І щас дивіться. Готові?
Отак Калізєй виглядає внєшнє. Крута штука, сагласєн. Якшо взять болєє прібліжонну до ріальності фотку криворукого парня, то ось так.
Вкушаєтє уже, да? Щас, щас.
Агонь, да? Но што же там внутрі?! Срочно платим 12 євро і заходим.
А-хє-рєть. Яке гавно. Ви тільки подивіться на це, наче якийсь жлоб-мажор строїв дачу, а потом помер от пєрєдоза в десь в готелі і всьо так і кинули. Давайтє іщо раз.
Калізєй снаружи.
І він же внутрі. Оспадє, ну ви тільки подивіться на це. Брали б вже 12 євро за те, шоб подивитись на внєшню сторону. Но це...Просто срана гора кірпічєй і...Я даже не знаю, шо тут сказать. Калізєй.
Дайтє падумать, нада лі пакупать сюда білєт за 12 євро. Нада всьо харашенька абдумать...
І це при тому, шо в Римі просто туєва хуча різних будівель, які виглядають в рази краще, епічніше і вхід туди безкоштовний. Хоть внутрі сматрі, а хоть снаружи.
Фонтан ді Треві? На, сматрі ніхачю. До нього йти 10 хвилин, він біля мака знаходиться вапщє, взяв собі кави з бургєром і сидиш хаваєш на фонтані, акі царь.
Памятнік Віктору Еммануілу II ? Пажаласта! Хош вокруг шатайся, а хоч внутрь зайди полазь.
Ватікан, бл*ть! Ватікан, пацани! Вход в собор бєсплатний!
І Калізєй...*баний стид. Как я впічітльон.
12 євро і черга з таких же "о, Калізєй!" тупих людей. Якшо ви комусь скажете, шо атправляєтєсь в Рім і вам скажуть: "АБІЗАТЄЛЬНО ЗАЙДИ В КАЛІЗЄЙ!", то плюньте цій людині в рот на слові "калізєй". По можливості скажіть "Дімка прівєт передавав". Дякую. По калізєю у мене всьо. Калізєй бл*ть.
Ідьом дальше. Крєстом атмєчєн КАЛІЗЄЙ, а кружочком місце, яке не уступає по епічності і дрєвності. Palatino. Нє, це не шріфт. Це так викопане місце називається.
"По преданию, здесь возник древний Рим: на Палатине были вскормлены волчицей и воспитаны Фаустулом Ромул и Рем" і бла-бла...
Ось так це місце виглядає в жізні і знаєте шо там?? Огород із камнєй.
Я даже не знаю, як вам пояснити. Карочє, це такий великий агарод. В ньому лежать різних форм і розмірів однакові камні. Поняли? Камні лежать на землі, на однаковій відстані і кожен камінь вночі підсвічується, шоб ви краще могли роздивитись камні. Вот. Ви ж якраз вночі ходите в Рімє на камні подивитись. Понімаєте? Ну, камні, карочє, лежать і ти там ходиш і дивишся на них. Я тоже вапщє не в'їхав, камні як камні, нахєра їх викладати на газон один біля одного, вони всі як один. Там їх було десь штук 50 і якби я відвернувся і їх всі поміняли місцями, я б нічого не помітив. Це ж, бл*ть, куча камнєй, які просто акуратно розклали на газоні. Я розумію, шо це те, шо викопали і ця вся хрєнь прєдставляє агромну історичну цінність і все таке, але ж вони однакові! Взяли б один камінь, самий красівий, напрімєр, поставили б його по центру газона і написали б агромну табличку, шо так і так, пацани. От, дивіться, який у нас камінь! Ми з пацанами його викопали прямо тут із зємлі. Потіли три дня, як мразі, шоб його откопать. Він старший за твою прабабку, бо її ше не було, а камінь був і уже був старий. І важить стільки, шо ти всі шорти абасрьош, якшо надумаєш його здвинути з місця! Панімаєш? А главне, шо у нас таких 50 штук! А-ФІ-ГЄТЬ! Мужики накопали старих, бл*ть, однакових камнєй і як давай всім покзувать! Лукашенка на них немає. Капатєлі. А ви кажете: "Вот тобі, Діма, дєлать нє*уй в тваєй Чехії". Сірйозно? Ви сірйозно? А чуваки он камні копають. І це їхня робота.
А, да, там іще є пара цікавих штук. Арки.
Arco di Tito
Arco di Constantino
Ідьом дальше. Красним крєстіком позначене місце, куди ми попали після сада камнєй.
І наканєц-та моя вєра в вєлічіє Ріма начала вастанавлівацца.
На карті ця штука позначена як Monumento a Vittorio Emanuele II, вже згадував вище.
Штука крайнє епічна і красіва, після Калізєя самає то. Ось чим вона цікава моїм маленьким ценітєлям іскуства і архітєктури.
От настільки ця штука епічна. Я даже не знаю, як би все показав одной-двома фотками.
Виходим і ідьом дальше. Можна трошки повтикать на сматравой плащадкє там зверху.
Тепер ідьом дальше, нєчіва тут висматрівать. Рім ждьот!
Дальше ми підійшли до Fontana di Trevi, фотку якого я вже кидав вище.
Шикарна вєщь, просто 10\10.
Ще він прімєчатєлєн СПК (Спєциальний падводний конь). Вони ще нерєдко будуть нас радувать своїм прісуцтвієм в цьом постє, такшо будьте готові. Видно любили вони їх понастроїть раньше.
Отак все це дєло виглядає, але шоб сфоткать нормально (ну, або хоча б як я), то треба ухітріцца, бо біля фантана просто дахіра людей. подивіться самі як вся ця мясна каша виглядає.
Шо вони там роблять? Спитаєте ви. Вони фоткаються, єдять єду і кидають у фонтан мєлочь. Це для них мєлочь, а для нас у фонтан кожних кілька хвилин залітає середня українська зарплата. Просто люди (туча людей) підходять до фонтану, повертаються спиною, загадують якусь дічь і кидають у фонтан манєтку. Ну, знаєте, тіпа шоб вєрнуцца і тд. Так як людей там дуже багато, то манєтки летять у фонтан з завідной пєріодічностью, вода аж шкварчить. Якшо дивитсь на лінію мєжду водой і мрамором, можна побачити, як там мєлькають ваші мєчти. Фонтан цей за годину заробляє більше, чєм мер Білої Церкви (даже єслі учєсть крадєне). Так шо не удівітільно, шо біля нього крутиться стока тьолачєк. Хотів би я буть таким же красівим, як цей фонтан, шоб в мене тоже кидали бабло. Але гривнями, а не манєтками, пушо буде больно.
І якби такий фонтан був десь в Україні, то вночі по ньому б плавали цигани, бомжи і всякі падобні колядники, які б потім їхали додому на машині. Оце я панімаю социальний ривок. Правда там би постійно були массові драки за таку "точку". Був би повний фонтан крові і зубів, а самий главний бомж (владєлєц фонтана) влаштовував би там "голодні ігри" по виходним.
Карочє, ідьом дальше. Ось так виглядає одна з головних вулиць. Там багато магазів з обох сторін в пєрємєшку з всякими соборами, храмами і церквами.
Я не знаю, шо це канкрєтно за будівля, але вони всі однакові. Виглядають ось так, куда не зайди. Всьо по-багатому, духовно. Золота - хоть обмазуйся.
Одна із мєсних дастапрімічатєльнастєй. Магазин одягу з живим манєкєном.Він просто такий весь стоїть і дєманстрірує одночасно і одяг і його атсуцтвіє. Це тоже віднесу до розряду "афігєнних прафєсій" на ряду з копатєлями старих камнєй, але тут якось простіше. І женщінам больше па душе. Всю вітріну слюной закапали.
Проходим цього італійського пакімона і ідем дальше. Доходим до Piazza del Popolo. Площа така, карочє.
Смотрім, шо там єсть і як там вапщє дєла.
Це то, шо у нас за спіной, єслі виходить з тої головної вулиці з магазами на цю площіть.
Із всякими памятнічками тут тоже праблєм не наблюдається. Ліпили де хотіли.
Ось так ця площа виглядає, якшо почати пдініматись трошки вище.
І єслі іще вище, але тут вже вечер, бо це ми повертались назад.
Всякі я бачив штуки, но зашифровані памятніки...Ви тільки подивіться на цього бідного пацана. Він стоїть ліцом прямо в кущах! Ліцом і в кущах, пацани! Будучі епічним, дрєвнім і красівим.
Піднімаємось вище і пугаєм статую льва. Лєв всратий, а ми давольні. Ідьом дальше.
Епічєскій, дуже красівий фантан, шо сімволізірує мою жизнь. В цій кампазіциї єсть всьо, якшо придивитись. Тут і дніщє, яке дуже харашо видно. Сам фонтан засипан всяким гавном, шо какбе тоже намєкаєт. Но прі всьом, якшо не придиратись, то іздалєка виглядає впалнє сносно і вадіца бйот ключом. Тіки риби не хватає. Рибіни, даже я б сказав. Маєй мічти.
Якшо заповзти на самий вєрх цієї дорожки, шо веде з площі, то ми виходім на сматравую плащадку. З другой сторони у нас находіцца парк.
Парк.
В паркє нас встрєчаєт статуя "прилетів журавель до бабиних конопель". Це якісь кущі, але виглядают смішно. В кущах сидить жіночка і там же валяється младєнєц. Навєрно випав в кущі, а вона його шукає. Така тіпа: "Опять цей малий ублюдок кудась заповз".
Также там є памятнік вєтєрану новоросії. І це він ще вижив, бо ніяких жизнєноважних органів не задєло, як бачимо. Якшо в разйом в статуї засунути 200 грн, то статуя буде яросно кричать "Рим наш!" і доказувать, шо її права ущємляют. І вапщє, Рім корміт всю Італію, срані нахлєбніки.
Ігноріруєм статую, і ідьом дальше. Пам'ятаєте, я казав, шо ми ходили, м'яко кажучи, хаотічно?
Карочє, я не знаю як, але на карті все виглядає ось так.
Гуляли по парку і тут ХЄРАКС! Попадаєм в Пантеон. Я ващє не знаю, не питайте. Шо прікольно, я мєжду парком і Пантеоном нічого не бачив і не пам*ятаю. Ну да пьос з ним.
Пантеон снаружи. Нічого, вопщім-то, особливого. Шева і то епічніше виглядає.
І Пантеон внутрі.
Там по кругу отакі от штуки.
Дуже пахне ладаном, який там щєдро і нещадно жгут на алтарях (там, де і єрєтіков). Прікольний запах. Весь провоняв цим гавном. Приходиш в хостел з таким шлєйфом, наче духовний сан получив, поки гуляв. І ти уже не Дімка, а світой атєц Дімітрій.
Да, пріраждьонний художнік. Мені б ікони писать.
Виходім атсюда, ідьом дамой і па путі ще раз фоткаєм начной Fontana di Trevi.
Тут я уже ходив один, а значіт я точно знав куда я піду. Я двігался бистрєє і тачнєє. Ніяких разнагласій, ніяких лишніх зупинок. No retreat! No remorse! For the Emperor!
Кожен мый день починався з похода в мак за утрєнім бадрящім чізбургєром і кавою. І вот, што я асазнал. Мак в Римі - гавно. Я так розумію, шо смачніше українського мака немає ніякого в Європі. Я, канєшно, далеко не віздє був і далеко не все пробував, але якшо судить по чізам чи чікен роллам, то всє sosnooley. В них тільки морозиво смачніше через велику кількість різной дічі, яку туда можна добавлять. Хоть молоко бєшеной асліци і присипку із стружки хвоста саламандри (з клубнікой, канєшно). Друга вєщь, шо іщо болєє странно, коли ти береш латте, то тобі дають...молоко. Я подумав, какова хрєна? Це молоко? Там настільки мало кави і так багато молока, шо здається, шо там тільки молоко. Коли я брав латте другий раз, я прям запитав чи це молоко, а мені сказали, шо ДА. Пацани, це просто гаряче молоко. Це чєртовскі странно. Ідеш такий гуляти зранку і береш з собою із мака чашечку МОЛОКА. Як младєнєц.
І потом вдруг празрєніє! Свєт Імпєратора азаріл мої мислі! І одна маленька красіва женщіна по вайбєру, яка жувала біг мак. Ви уже поняли про шо я, да? "Латте" італійською - молоко. Мені давали точно те, шо я і замовляв. Такий прікол. Брали колись молоко в макє? Я - да. Ні а чьом нє жалєю.
Вопщім, дальше мій план був прідєльно чотким і простим. Раз я уже сам, вот што я рєшил. Мені треба було ще раз прошвирнутись по районам 3, 4, 5 і 6. Бо ми там не все бачили і криво ходили.
Я рєшил, шо спочатку я пройдусь від 3 до 6 через 5, а на наступний день знову дійду до 6, тільки через 4. Доречі, 6 - це Ватікан. Тому я там і був 2 раза і заходив з різних мостів, щоб все обійти і побачити, там за день нє наситішся, але про це пізніше.
План на день був приблизно такий.
Знову від мєста свого абітанія я пробрався то Коня, з якого почав свій абход тєріторій.
Крайнє вузькими вуличками я коє-как доповз до Пантеона.
Вдень він виглядає отак, але штин ладана нє утіхаєт. Могут сібє пазволіть.
Далі я вийшов десь на Piazza Navona. Тожи площіть такая.
Там у нас фантани, канєшно же. І не обійшлось без СПК (Спєциальний Падводний Конь)
Ось ця частина фонтану демонструє какбе людину, шо запізнилась на пару. В неї паніка і вона намагається швидко підірватись, добігти до метро і написать модуль. Але це не про мене. Ви бачите скільки емоцій? Експресія! Скульптор наче сам переживав цю паніку. Іскуства! Архітєктура! Він зобразив паніку в камнє. Афігєнно. А вода, яка витікає з-під скульптури - це какбе пот! Бо коли ти панікуєш, ти патєєш. І скільптор і тут все продумав! Ох, чєртяка, шо дєлаєт са мной. І даже пальма! Бачите рядом пальма? Коли ти тільки просинаєшся і розумієш, шо уже давно просрав всі дев'ять будільніків, відкриваєш очі і ти не сразу розумієш де ти і шо відбувається. Тому часто перших пару сікунд ти бачиш якусь необ'ясніму хрєнь прямо в себе в кімнаті. Колись це агромний крот в фартухє, колись фіалєтова стрємянка, а колись і пальма. Учтєно всьо.
Так це виглядає трошки далі. Там реально бісить те, шо всі будівлі і всякі скульптури знаходяться в дуже вузеньких вуличках і немає де локті розставить, я вже не кажу, шоб відійти на таку відстань, шоб сносно сфоткать, а не кусками. Дічь, карочє. Хоть бери і трансформіруйся в карліка-фотографа.
Цей фонтан, судя па всєму, ізабражає празность. Я б даже сказав нєістову празность. Може даже день студєнта в Рімє. Бачите оті маленькі ригающі упругими струями фігурки? Так ригають тока на впісках ілі при сильних отравлєніях. А це уже тончайший намьок скульптора.
Як бачимо, римські студєнти, як і українські, хоть і живуть срєді десятків всяких рєлігіозних мєст, а всьо равно в разгар вєчєрінки можуть ходить голими, зажав рибу мєжду ногами, чи бухать сразу з двух рук стоя на калєнях, бо на ноги встать уже нєт нікакіх сіл. Всьо як у людей.
Йдемо далі, проходимо крізь кілька вузьких вулиць, що розділяють такі от площі. Вони такі вузькі, шо коли ти з них виходиш на ачірідну площу, то можна почути такий звук, наче пробка вилітає з пляшки. А єслі жирний, то вапщє не пройдеш. Всі бока собі поздираєш об стєни будинків, але даже в таких бєтонних клоаках вони умудряються запихнути пару-тройку ресторанів.
Ідьом кудись сюди, я тут не особо зрозумів.
Ідьом кудись сюди, я тут не особо зрозумів.
Па путі савєршенна случайно натикаємся на посольство Франції і на маленький мєждуулічний ринок з спєциями, горіхами, сухофруктами, посудом і іще чорт знає чим.
Нам тут нічого не треба, тому ми все ігноруємо і ідьом дальше. Пропускаєм монашку на повороті і стараємся знайти виход к пабірєжью.
І виходім. В прілаженії на айфунє показувались навіть капєльки, які означали, шо в том мєстє єсть пітьєвой фонтан. Карочє да, в Римі натикано море фонтанчиків, із яких можна просто іспіть вадіци. Вона впалнє собі смачна і чиста. Правєрєна. Там по закону так має бути. Такшо нє сситє упатрєблять її внутрь, якшо десь по путі начнете падсихать. Я цілими днями її пив, бо бєсплатно. В мене чуть пейси не виросли.
Там спокійно собі їздять і бігають пацики, деякі з них рассєкают водную гладь на всяких байдарках і прочіх пасудінах, але для парня вродє мєня, не привикшего до букєта мєсних ароматів, це було б ніріально. Якби я їхав там на лісапєді, я б протаранив бєтон чи заїхав би у воду через сльози, які застєлают глаза від запаха. Бєз шуток, пацани. Цим районом можна в поліцейских участках прізнанія вибивать. Такшо проходим його і ідьом дальше.
Доходим до наступного моста. Хрєнь, шо до нього присохла, називається Isola. Знаходиться вона отута і являє собой дуже уютну, окрему і крайнє загажену цитадель гавна.
Десь там має проживати свою гавножизнь мєсний гавнокороль. Можете щас сказати "Да подивись в якій хаті він живе". Нє, пацани. Ви не панімаєте...Це той випадок, коли краще вапщє не жить, чєм так. Він, скоріше за все, принюхався там, а якби якийсь срєдній чувак там вийшов зранку на балкончик вдихнути свіжого повітря, він би від запаха блював жовчю (бо ше не снідав), шо аж капіляри на глазах би полопали. Я затримував дихання і так бистро старався оббігти це місце по кругу і сфоткать, шо вдихнув от сили раза 4. В нєкіх мєстах можна дишать, ближче до проточной води і там де чистий бєтон, але вокруг цього памєстья разлаженія...Мама, витри сльози. Взять і одной точкой на карті всьому Ріму так імєнно паднасрать.
Читає якусь газєтку. Навєрно, там є стаття про то, як жить в такому місці і комфортно себе почувати. Якась всєлєнска тайна, їй бо. Ультраспакойний мужик.
Не міг не сфоткать цей аукцион нєвіданой щєдрості. Табличка висіла на стовпі біля цьог о місця і вакруг не було нічого, кромє самого цього, бл*ть, місця. Ви панімаєте? Ну, шо тут брать? Всьо в гавнє. Шо тут кому нада?
Вода? Мєсний гавнопад. Вапщє павізло, шо вона двігаєцця, так би і вона загнила к хєрам собачим.
Я спустився і почав свій бистрий обход памєстья. Ось так воно виглядає ззаді. Агонь, да?
Там люди живуть-то вапщє? А якщо да, то скільки? Ріму нада знать цих смєльчаков в ліцо.
Да, спереду воно ще більш-менш нормально виглядає, там даже якийсь мущіна вийшов подивитись, хто це тут па тєріторії шастає. Наркаман какой-ніть.
Вот с цього моста я фоткав нашого гєроя на лужайкє пєрєд замком і там же валяється уютний бомж в красівих синіх штанах.
Вот ця вся дічь знизу. І, канєшно, як же без того тюлєня на траві. От жизнь у чувака, ви уявляєте, які в нього вапщє праблєми? Ніяких. Не будем мішать йому, може у них брачний пєріод і вони агрєсівні. Ідьом дальше.
Переходим мост і попадаєм в район, який атмєчєн на карті пітьоркой. От тут-то і починається нормальний чілавєчєский Рім. З уютними будиночками без всякой наворочєной архітєктури і всього такого. Тупо рімский спальний район якийсь. Мєсні Позняки. Лол.
Вулички там тоже забиті всякими кафешками, але не такими ілітними, як в центрі. І ще я тільки побачив, який апасний мужик був у мене за спиною.
Якшо ви думаєте, шо в цьому районі нічого удівітєльного, то ви праві. Я там майже нічого не фоткав, а якшо і фоткав то фотки не виставляю, бо це виглядає вапщє убого. Да, я знаю, шо 98% моїх фоток так виглядають, але там хоч шось біль-менш нормальне, а так були б і фотки галімі і те, шо на них.
Не полінився, пішов провірив, шо за сексі шоп. Всяке в жізні бачив, но шоб сексІ шоп, то перший раз. Тим більше, шо назва в нього...COBRA 5! Я всратий. Ну, а як іще його назвать. Ну як? Я думаю, шо там по цій формулє і називають всякі цікаві мєста для пасіщєнія. Беруть якесь животне і цифру. Ну, єслі повториться, напрімєр. Тіпа Кабан 12 - паб. Кобра 5 - сексі шоп. Страшно представить, єслі таких Кобр там іще 4 десь по ріму. Чи взагалі, 5 - це не остання кобра. Панастроілі.
Уходім атцюда і ідьом іскать пріключєній в мєсний парк па дарогє фоткая зданія.
Парчік це знаходиться в районє "5" на картє в крайнєй лєвой точкє. Мені уже влом і сюда карту ліпить, будете в Римі - запитайте, я подскажу.
Заходим в парк. Стараємся не обдєлать штани.
Якшо ви чуєте бєшені воплі непонятного праісхаждєнія - не пугайтєсь, просто тут замість привичних нам птіц, тіпа варабйов і галубєй - папугаї. Вони іздають такі зубодробітєльні крики, шо можна начать бєжать до вихода раняя калл.
Успакаіваємся. Нормальний парк, просто срані папугаї наводять шороху. Находім тропу і ідьом пад горку. Всьо ок.
Ідьом пад горку...
Нє збіваєм диханіє, ідьом пад горку дальше...
Всьо іщо ідьо пад горку...
Паднімаємся, карочє, атдишалісь і смотрім па старанам. Тут у нас єсть статуя. Афігєть. Ідьом дальше.
Я назвав цю кампазіцию "зашифровані пацани".
Ще якийсь фонтан перед посольством. Посольство каво? Я пьос іво знаєт, думаєте я б звернув увагу на яких-то бомжей, чіє посольство побудували в кущах в паркє? Да я вас умаляю.
Ідьом па парку. і виходим до ще одного фонтана з смішними сатірами. Це кінець парка, бо він не дуже виликий і робить там особо нема шо. Валім атцюдава.
Виходим із парка і дивимся по сторонам, шоб вас не намотав на кальоса якийсь вісьолий італьянєц. Якшо ви думаєе, шо я з вами шутки шучу, то да, але щас нє. Дєло в том, пацани, шо в Рімє з цим дєрьмом не шутять ваапщє ні разу. Тут ваділи такі сурові, шо ти бистрий пішеход, або мертвий пішеход. Атвічяю, тут даже єсть жовтий цвєт світлофора для пішеходів. ЖОВТИЙ ДЛЯ ПІШЕХОДІВ, КАРЛ. Я бачив ситуацію, коли люди переходили по зєбрє, на зелений, який був зеленим всього сікунди 4, а дорога така, шо нада біжать сікунд 20. І прі цьом всьом ваділа, який зупинився перед пішеходним, з такой яростью махав руками і крив цих ублюдків матом (скарєє всіво), шо в нього аж вєни на шиї в лобі вздулись. Ви поняли? Іш чо удумалі, п*дараси. На зелений і по пішеходному вулицю переходить. Савсєм там уже ахєрєлі без машин. Пішеходи, бл*ть. Ти пасматрі. Ну і наглость, просто зла ніхватаєт.
Смотрім на красівий дом. Фоткаєм.
Смотрім на красівий дом і не дуже красівий гараж.
Ідьом дальше і дойти нам треба вот сюда. До мужика на канє.
Мужик на канє! А значіт ми на мєстє. Якшо ми біля мужика на канє, то десь тут знаходиться хароша і годна (але не найкраща) обзорна плащадка. Смотрім на Рім і садім своє тулавіщє на отдих.
На цьом мамєнтє я достав із рюкзака заранєє закуплені вафлі у якогось смішного араба в маркєтє. Так називалась лавка ельфа-торговца, в якій він сидів і де продавались ці вафлі. Жрал, як бєрсєрк, ашмьотки вафєль засипали мені всю рубашку аж до плєчєй, начє пєрхоть, а побачив я це через хвилин 20. Люди дивились на мене крайнє странно. Пф...Нічтожества. Да я вафлі на абзорнай плащадкє в Рімє єл. Сначала дабєйся, а патом крітікуй.
Цікавий факт. Висоти я очкую настільки, шо на 9 поверсі підповзаю до края криши на калєнях. А тут, на фото, даже не видно грімаси ужаса. Тільки холодна капля пота біжить по спині.
Кстатє, заценітє як хтось уютно живе. Прям під абзорной плащадкой. Агонь, да?
Ідьом дальше ввєрх па дарогє до Ватікана. Проходим місце, де абучают будущіх пап. Будьте акуратні, пацани, шоб сюда не поступить. Сасрєдаточтєсь на процесі. Ви поняли.
Проходим якусь крайнє ілітну віллу. Всередину я не заходив, хоть це і не Омєріка, я не увєрєн, шо під крик італійською "это частная собственность!" я б не получив пулю в жопну мишцу. Там, знаєтє лі, після ізвєсних сабитій в Паріже всі важливі зданія і тєріторії усілілі ахрану до уровня, коли здаравєнний мужик у воєнній формі і з пушкой уже приблизно знає, шо прострелить тобі шию, грудь і лоб десь за 0.7 сікунди, якшо ти, ублюдок, вздумаєш звалять якусь х*ню. Просто дивишся на посольство? Просто фоткаєш архітєктуру? Сматрі у міня, бл*ть. Шоб бєз рєзкіх двіженій, а то сразу схватіш вкуснєйшу італьянску масліну в пузяку.
Знову вузькі вулички, в яких вже видно Бізнес-Цитадель Добра, главний офіс.
Отут наступає мамєнт, коли ти шкодуєш, шо не взяв запасні штани. Пацани, якшо будете заходить всередину, то точно беріть запасні штани. Точно.
Отут тоже знамінатєльний мамєнт на фоткє, через який у нас в назві поста єсть "ладан і вєлічіє".
Карочє. людей було дуже мало, а потім мені в хостелі пояснили, шо це була неділя і там всі бокові і втарастєпєнні зданія і проходи закривають. Тому черги на вхід майже не було. Вхід безкоштовний, з чого я дічайше праіграл. Як так? Вроді і рєлігія, а вродє і не заробляють на цьому, як завжди. Ніяких попів на мерсах і ніякого Котрєарха Пєріла на яхтє, але то частічно ашибочне мнєніє. Казалось би, да? Дальше абісню. Вриваємся в Цитадель Свєта сквозь площадь інквізіциї.
Якшо відчуваєте, шо абассалісь от красот і васторга, то не хвилюйтесь. Це з вас бєс виходить.
Случілась так, шо я попав на вічєрнюю мєссу. Вдень виступав сам Папа Франциск, а вєчєрам парні із хора і мастєр органа давали жару так, шо сотона ридав, як сучка, а прості смертні падали на калєні і увєравалі убрав прочь всє самнєнья.
Ви, канєшно, не зможете в полнай мєрє вкусіть всю сілу атмасфєри, але було це все якось так.
Бабульки кормят галубєй і других птіц
Ти в Ватіканє, сучка, паді ніц
Ти в Ватіканє, сучка, Бог тут самий главний
Зганяй купи свєчєй, паставь за всєх і вся
Ти в Ватіканє, сучка, пакупай - не тупи!
Нє дай баже ти шось запрєтне з собой пронесеш
Ти в Ватіканє, сучка, помні, рипнешся - помреш!
Уот так.
І тут внєзапна Santa Maria degli Angeli. Там же, на площаді. Заходім внутрь, шо нам уже після Ватікана. Не больно.
Нас встрєчаєт ангєл, якого збила фура.
Всякі красоти.
Іще трошки красот.
Всьо ясно, виходім. Нам ще Ватікан фоткать, нєча батарєю тратіть на всяку мєлочь. Подумав я, але тут начались пріключєнія. Смотрім на карту і удівляємся моєму топографічєскому крітінізму. Вніманіє. Я отмєчу місце, де я був і куда хотів попасти.
Це отета от Porta Pia. Хрєнь та іщо.
Домікі норм.
Вриваємся в парк, там нас встрєчаєт СРАЗУ ЖЕ якийсь огород, де ростуть лімони. От прям лімони, пацани. Спєют. Якшо стоять дуже тихо, то можна почути, як вони спєют.
Карочє, дєло в том, шо вєсь парк састаіт із ВІЛЛ! Ти ходиш просто і там роздивляєшся всяке таке. Пускаєш слюні, фоткаєш і всячєскі наслаждаєшся відами і завідуєш. Там дуже спакойна і тіхонічка. Як церква, тільки парк. І ладаном не воняє.
Тут єсть фантани, вакруг них бігають бігуни і катаються катуни.
Фантани.
Іщо.
І ФАНТАНИ З СПК!
Отут нада абратіть ваше вніманіє на цю фотку внизу. Ви можете запитать, шо тут такого? Ну сфоткав ти якесь дрєвнє футбольне полє. Аннєт! Це спєциальне полє для трєніровки мужика! Якшо ти хочєш стать настаящім звєрєм і монстром, настаящім суровим мужиком із Сєрдца Італії, то ти подаєш заявку, тебе на год закривають на цьому полі, де ти бігаєш, трєніруєшся, пабіждаш мєдвєдєй і львов в рукупашних схватках, жрьош тока авсянку з покрошеним мрамором і мясо тих животних, яких сам завалив на арєнє. Мені павізло сфоткать одного такого учасніка прямо ва врєм трєніровки.
От такі там вілли в паркє. Я думаю, шо там десь толкають кокс. Не може буть, шоб не толкали.
Переходим мост і знаходим цей зашифрований ельфійский замок. Виглядає шикарно, але прікол в том, шо на карті його немає. Вот і давіряй патом цим сраним картам, того часто корисно бути таким же аутістом, як я, і бродить в хаотічном парядкє.
Щас вніманіє, юрісти. Касаційнй суд. Витирайте сльози і загугліть наш. Ідьом дальше.
Ідьом не сразу до Ватікана, а трохи рагульно, даби узрєть ще одну штуку. Вона пахожа на якийсь бункєр із бєтона, але це Castel Sant' Angelo.
Такий вот гріб. Как па мнє, то мости зі статуями виглядають куда кручє цьой кучі дєрьма.
Вновь вриваємся на тєріторію добра і свєта. Достаєм світоє пічєньє для ачіщєнія души і мислєй, а то не зможем зайти внутрь. Дєлаєм пару фоток.
Моє пічєньє бачило Ватікан, а твоє?
Карочє, коли я описував це місце дньом раньше, то я писав, шо черга була крайнє мала і я зайшов пачті сразу, аж влітєл. А в понеділок, коли відкрили всі загашніки і падзімєлья, то вдруг набіжали люди і я зайняв чергу.
Твайо ліцо, коли стоїш в черзі...Ви ж поняли де починається і закінчується черга?
Харашо, шо в мене були пічєньки. Вони усміряют, тушат ярость гнєва і дают +6 до рєгєна мани. А то я падустал так ходить нєскалька днєй. Можна ж і дух іспустіть в цьом Ватіканє.
Інтірєсний факт. Підхожу до черги одночасно з якимось чуваком, пропускаю його тіпа перед собою, чо мнє, я ж в Цитаделі добра, всіма силами ізлучаю дабрадєтєль і сазіданіє. А чувак такий тіпа каже, шо не треба його пропускати, пасіба. А я такий та чо? А він такий, та я просто гід і в нас тут ціла група, такшо проходь. А я кажу, харашо, а скока вас? А він такий 700.
Спасіба, чувак.
Отак виглядала черга, коли я вже пройшов. Тоєсть вона вапщє не міняється протягом дня. Людей просто туєва хуча. Тонни людей! Патамушта лучше умєрєть за Імпєратора, чєм жить для сєбя!
Нєт врємєні, заходім внутрь! Ладан і прасвєтлєніє ждут! Ідьом не в абичний вход, а чуть правєє, де можна піднятись на кришу.
На входє (іщо адін вход внутрі) є місце, де можна залізти на кришу, но прікол в том, шо там просто дахєріща сходинок і половину путі можна проїхати на ліфті. Якшо купуєш квиток на прохід без ліфта, то 6 євро, а якшо з ліфтом, то 8, але половину путі всьо равно тулиш пєшочком патєя, як мразь.
Карочє 6 євро, пацани. Я чуть нє умєр. Ось так виглядає Basilica S. Pietro свєрху внутрі. По іншому не сфоткаєш, бо там десь метра 3 такої сєтки, шоб ніякий ідіот не звалився і не поцарапав костями свого розмазаного трупа мраморний пол. Нада отета потом юним послушнікам і монахіням тебе відшкрібати. Все благоуханіє ладана своєй трупной вонью перебьєш (хатя це не точно).
Падйом на кришу крайнє сложен і проходить через вот таку диру са ступєньками. Туда пролізає півтори людини, а так як я давольно дріщавий, то жиробаси, які ісходили потом і сквозь гаряче диханіє говорили мені "парєнь, прахаді впірьод, я атдахну", пропускали мене вперед стараясь максімально втянуть живот.
Ступєньки по спіралі - це даліко нє канєц. це тока перша частина прохода. Дальше просто ступєнькі, але вони пад наклоном, бо вони вже на внутрєнєй стороні купола.
Патом іщо пару етажей ось таких ступєнєй, там уже палєхше буде, єсть де локті роставить. І жиробасів менше, бо вони сюда попросту не доповзають.
І вот ми навєрху.
Можна походить по кругу і пофоткать Рім, але найкраще виглядає сам Ватікан. Звернуть увагу на цю площадочку внизу, там де статії. Дальше ми ідьом туда.
Якшо ви думаєте, шо спуск виглядає краще, то ви ашибаєтєсь. Це вапщє наче якась адова дира вніз. Там тоже вдвайом нє прадахнуть, тим більше, якшо в когось (чи у вас) клаустрофобія. Можна всі ступєньки от страха абдєлать коли ззаді люді паджимают, а впєрєді тупят. Наче в соковижималку спускаєшся.
Вот ця плащадка, але там забор і нічого не видно, кромє самих статуй.
Спускаємся внутрь, кароч. Фоткаєм то, шо пропустили через розряжений тіліфон.
Як він цими крилишками такі щоки піднімає. Сілач.
Іщо раз від свєрху, я умудрілся сфоткать сквозь прутья.
Інтірєсний факт. Я чєртовскі хітьор і на квитку для падйома на кришу було написано, шо він може використовуватись весь день. Я вирішив трошки полазити по Ватікану, а потім повернутись на ту же абзорну плащадку, шоб подивитись, як це все виглядає в сумєрках і ночью. Я точно знав, шо день стає ночью з 17.00 до 17.20 і в 16.50 я апять палєз навєрх. Кромє таво, я проліз без черги, де люди стояли, шоб купити квиток. В мене-то він уже є. Захожу внутрь і іду на свій падйомчик пєшком. Думаю, іщо адін ривок і всьо. Мене зупияє ахраннік і говорить, тіпа, пацан, ти куда пашол. Ну-ка давай в ліфт. А я такий, та нє, у мене квиток на падйом па ступєнькам. А він такий та забєй, це останній підйом ліфта за сьогодні, залєзай, ми щас всєх пускаєм. Агонь! Боженька відіт, шо я атлічний парєнь.
Дальше я апять спускаюсь на нижчу площадку і там отета вот, тока ночью. Круто, да?
Спускаємся на зємлю і фоткаєм свіщєннава ахранніка Ватікана. Єсть тєорія, шо таким охранніком може бути тільки чувак, який дєвствєннік в 3 пакалєнії. Мене даже сам цей факт павєргаєт в пучіну моральних страданій. Ти переспав з женщіной тільки 1 раз в житті, шоб здєлать чувака, який може переспать з женщіной один раз в житті, шоб здєлать чувака, який буде ахранять Ватікан!! Матєрь бложья, а єслі не поступить? Ілі чіво пахуже? Я даже не знаю, шо должно твориться в жизні чувака, який весь день має носити таку форму. Хатя єму плєвать вапщє, він, скарєє всіво, тільки про секс і думає. Хітрий план. Отнімаєш у чувака патрєбность і наряжаєш його як клоуна с пікой, а йому норм.
Ідом на почту і розсилаєм всім гостинці від зайчика. Святого зайчика, канєшно же. Дєвствєнного і бєзгрєшного, як младєнєц.
Собсно ночь. На крише отеті статуї, які я фоткал са спіни, коли був на абзорнай плащадкє. Там Джісус с пацанами і яким-то спєц інвєнтарьом. Вєси якісь, книжки, крєсти. Люблять вони ці штуки, нічо не поробиш.
Врємя даєсть пічєньки і пайті дамой. Мой тар завєршон і я чєртовскі устал. Наче з хреста зняли.
Пакідаєм тєріторію.
Інтірєсний факт. Даже от святих пічєнюшок сушить, такшо ми дозаправляємся свєжей і бадрящєй блювотой дракона і радуємся.
Пару фоток чуваків на мосту напаслєдак. Качєство, канєшно, вапщє нє агонь. Наче фоткав на красовок, но всьо же.
Садімся в самальот до Вєни. Там садімся на красівий жовтий автобус і єдєм дамой.
P.S. Шо піцца, шо паста - гавно. Я єл вкуснєє і в Літвє і в Україні.
Нам тут нічого не треба, тому ми все ігноруємо і ідьом дальше. Пропускаєм монашку на повороті і стараємся знайти виход к пабірєжью.
І виходім. В прілаженії на айфунє показувались навіть капєльки, які означали, шо в том мєстє єсть пітьєвой фонтан. Карочє да, в Римі натикано море фонтанчиків, із яких можна просто іспіть вадіци. Вона впалнє собі смачна і чиста. Правєрєна. Там по закону так має бути. Такшо нє сситє упатрєблять її внутрь, якшо десь по путі начнете падсихать. Я цілими днями її пив, бо бєсплатно. В мене чуть пейси не виросли.
Ось ця фотка дуже важлива, бо через цю фотку і це місце на карті сформувалась назва посту. Точніше перше слово у назві. Бачите ось цю полоску бетону справа? На ній куча сраного гавна. Цю штуку ніхто ніколи не прибирав, а вона знаходиться під деревами, де сидить багато пташок. Ну, або одна, але дуже сильна і трєнірована пташка. Запах по всій довжині цієї вулиці такий, шо на машинах краска линяє, а на ваші ноздрі опускається весь зловонний ад птічьєва памьота.
Істєрзав нос смєртєльной дозой гавносмрада ідьом дальше. На мост. І там вам не Дніпро.
Там спокійно собі їздять і бігають пацики, деякі з них рассєкают водную гладь на всяких байдарках і прочіх пасудінах, але для парня вродє мєня, не привикшего до букєта мєсних ароматів, це було б ніріально. Якби я їхав там на лісапєді, я б протаранив бєтон чи заїхав би у воду через сльози, які застєлают глаза від запаха. Бєз шуток, пацани. Цим районом можна в поліцейских участках прізнанія вибивать. Такшо проходим його і ідьом дальше.
Доходим до наступного моста. Хрєнь, шо до нього присохла, називається Isola. Знаходиться вона отута і являє собой дуже уютну, окрему і крайнє загажену цитадель гавна.
Десь там має проживати свою гавножизнь мєсний гавнокороль. Можете щас сказати "Да подивись в якій хаті він живе". Нє, пацани. Ви не панімаєте...Це той випадок, коли краще вапщє не жить, чєм так. Він, скоріше за все, принюхався там, а якби якийсь срєдній чувак там вийшов зранку на балкончик вдихнути свіжого повітря, він би від запаха блював жовчю (бо ше не снідав), шо аж капіляри на глазах би полопали. Я затримував дихання і так бистро старався оббігти це місце по кругу і сфоткать, шо вдихнув от сили раза 4. В нєкіх мєстах можна дишать, ближче до проточной води і там де чистий бєтон, але вокруг цього памєстья разлаженія...Мама, витри сльози. Взять і одной точкой на карті всьому Ріму так імєнно паднасрать.
А вот і наш гєрой. Лежить і намагається злитись з акружающєй срєдой, маскіруясь под кучу атборного дєрьма, але я його все одно запрімєтіл.
Читає якусь газєтку. Навєрно, там є стаття про то, як жить в такому місці і комфортно себе почувати. Якась всєлєнска тайна, їй бо. Ультраспакойний мужик.
Це то, шо встрічає нас на мосту, з якого видно Гавноград. Дуже уютний бомж. В нього з цим місцем тоже ніяких праблєм немає. Устал? Пріляг. Атдахні. Це ж Рім, пацани, тут так роблять.
Вода? Мєсний гавнопад. Вапщє павізло, шо вона двігаєцця, так би і вона загнила к хєрам собачим.
Я спустився і почав свій бистрий обход памєстья. Ось так воно виглядає ззаді. Агонь, да?
Там люди живуть-то вапщє? А якщо да, то скільки? Ріму нада знать цих смєльчаков в ліцо.
Да, спереду воно ще більш-менш нормально виглядає, там даже якийсь мущіна вийшов подивитись, хто це тут па тєріторії шастає. Наркаман какой-ніть.
Вот с цього моста я фоткав нашого гєроя на лужайкє пєрєд замком і там же валяється уютний бомж в красівих синіх штанах.
Вот ця вся дічь знизу. І, канєшно, як же без того тюлєня на траві. От жизнь у чувака, ви уявляєте, які в нього вапщє праблєми? Ніяких. Не будем мішать йому, може у них брачний пєріод і вони агрєсівні. Ідьом дальше.
Переходим мост і попадаєм в район, який атмєчєн на карті пітьоркой. От тут-то і починається нормальний чілавєчєский Рім. З уютними будиночками без всякой наворочєной архітєктури і всього такого. Тупо рімский спальний район якийсь. Мєсні Позняки. Лол.
Вулички там тоже забиті всякими кафешками, але не такими ілітними, як в центрі. І ще я тільки побачив, який апасний мужик був у мене за спиною.
Якшо ви думаєте, шо в цьому районі нічого удівітєльного, то ви праві. Я там майже нічого не фоткав, а якшо і фоткав то фотки не виставляю, бо це виглядає вапщє убого. Да, я знаю, шо 98% моїх фоток так виглядають, але там хоч шось біль-менш нормальне, а так були б і фотки галімі і те, шо на них.
Не полінився, пішов провірив, шо за сексі шоп. Всяке в жізні бачив, но шоб сексІ шоп, то перший раз. Тим більше, шо назва в нього...COBRA 5! Я всратий. Ну, а як іще його назвать. Ну як? Я думаю, шо там по цій формулє і називають всякі цікаві мєста для пасіщєнія. Беруть якесь животне і цифру. Ну, єслі повториться, напрімєр. Тіпа Кабан 12 - паб. Кобра 5 - сексі шоп. Страшно представить, єслі таких Кобр там іще 4 десь по ріму. Чи взагалі, 5 - це не остання кобра. Панастроілі.
Уходім атцюда і ідьом іскать пріключєній в мєсний парк па дарогє фоткая зданія.
Парчік це знаходиться в районє "5" на картє в крайнєй лєвой точкє. Мені уже влом і сюда карту ліпить, будете в Римі - запитайте, я подскажу.
Заходим в парк. Стараємся не обдєлать штани.
Якшо ви чуєте бєшені воплі непонятного праісхаждєнія - не пугайтєсь, просто тут замість привичних нам птіц, тіпа варабйов і галубєй - папугаї. Вони іздають такі зубодробітєльні крики, шо можна начать бєжать до вихода раняя калл.
Успакаіваємся. Нормальний парк, просто срані папугаї наводять шороху. Находім тропу і ідьом пад горку. Всьо ок.
Ідьом пад горку...
Нє збіваєм диханіє, ідьом пад горку дальше...
Всьо іщо ідьо пад горку...
Паднімаємся, карочє, атдишалісь і смотрім па старанам. Тут у нас єсть статуя. Афігєть. Ідьом дальше.
Я назвав цю кампазіцию "зашифровані пацани".
Ще якийсь фонтан перед посольством. Посольство каво? Я пьос іво знаєт, думаєте я б звернув увагу на яких-то бомжей, чіє посольство побудували в кущах в паркє? Да я вас умаляю.
Ідьом па парку. і виходим до ще одного фонтана з смішними сатірами. Це кінець парка, бо він не дуже виликий і робить там особо нема шо. Валім атцюдава.
Виходим із парка і дивимся по сторонам, шоб вас не намотав на кальоса якийсь вісьолий італьянєц. Якшо ви думаєе, шо я з вами шутки шучу, то да, але щас нє. Дєло в том, пацани, шо в Рімє з цим дєрьмом не шутять ваапщє ні разу. Тут ваділи такі сурові, шо ти бистрий пішеход, або мертвий пішеход. Атвічяю, тут даже єсть жовтий цвєт світлофора для пішеходів. ЖОВТИЙ ДЛЯ ПІШЕХОДІВ, КАРЛ. Я бачив ситуацію, коли люди переходили по зєбрє, на зелений, який був зеленим всього сікунди 4, а дорога така, шо нада біжать сікунд 20. І прі цьом всьом ваділа, який зупинився перед пішеходним, з такой яростью махав руками і крив цих ублюдків матом (скарєє всіво), шо в нього аж вєни на шиї в лобі вздулись. Ви поняли? Іш чо удумалі, п*дараси. На зелений і по пішеходному вулицю переходить. Савсєм там уже ахєрєлі без машин. Пішеходи, бл*ть. Ти пасматрі. Ну і наглость, просто зла ніхватаєт.
Смотрім на красівий дом. Фоткаєм.
Смотрім на красівий дом і не дуже красівий гараж.
Ідьом дальше і дойти нам треба вот сюда. До мужика на канє.
Мужик на канє! А значіт ми на мєстє. Якшо ми біля мужика на канє, то десь тут знаходиться хароша і годна (але не найкраща) обзорна плащадка. Смотрім на Рім і садім своє тулавіщє на отдих.
На цьом мамєнтє я достав із рюкзака заранєє закуплені вафлі у якогось смішного араба в маркєтє. Так називалась лавка ельфа-торговца, в якій він сидів і де продавались ці вафлі. Жрал, як бєрсєрк, ашмьотки вафєль засипали мені всю рубашку аж до плєчєй, начє пєрхоть, а побачив я це через хвилин 20. Люди дивились на мене крайнє странно. Пф...Нічтожества. Да я вафлі на абзорнай плащадкє в Рімє єл. Сначала дабєйся, а патом крітікуй.
Цікавий факт. Висоти я очкую настільки, шо на 9 поверсі підповзаю до края криши на калєнях. А тут, на фото, даже не видно грімаси ужаса. Тільки холодна капля пота біжить по спині.
Кстатє, заценітє як хтось уютно живе. Прям під абзорной плащадкой. Агонь, да?
Ідьом дальше ввєрх па дарогє до Ватікана. Проходим місце, де абучают будущіх пап. Будьте акуратні, пацани, шоб сюда не поступить. Сасрєдаточтєсь на процесі. Ви поняли.
Проходим якусь крайнє ілітну віллу. Всередину я не заходив, хоть це і не Омєріка, я не увєрєн, шо під крик італійською "это частная собственность!" я б не получив пулю в жопну мишцу. Там, знаєтє лі, після ізвєсних сабитій в Паріже всі важливі зданія і тєріторії усілілі ахрану до уровня, коли здаравєнний мужик у воєнній формі і з пушкой уже приблизно знає, шо прострелить тобі шию, грудь і лоб десь за 0.7 сікунди, якшо ти, ублюдок, вздумаєш звалять якусь х*ню. Просто дивишся на посольство? Просто фоткаєш архітєктуру? Сматрі у міня, бл*ть. Шоб бєз рєзкіх двіженій, а то сразу схватіш вкуснєйшу італьянску масліну в пузяку.
Знову вузькі вулички, в яких вже видно Бізнес-Цитадель Добра, главний офіс.
Отут наступає мамєнт, коли ти шкодуєш, шо не взяв запасні штани. Пацани, якшо будете заходить всередину, то точно беріть запасні штани. Точно.
Отут тоже знамінатєльний мамєнт на фоткє, через який у нас в назві поста єсть "ладан і вєлічіє".
Карочє. людей було дуже мало, а потім мені в хостелі пояснили, шо це була неділя і там всі бокові і втарастєпєнні зданія і проходи закривають. Тому черги на вхід майже не було. Вхід безкоштовний, з чого я дічайше праіграл. Як так? Вроді і рєлігія, а вродє і не заробляють на цьому, як завжди. Ніяких попів на мерсах і ніякого Котрєарха Пєріла на яхтє, але то частічно ашибочне мнєніє. Казалось би, да? Дальше абісню. Вриваємся в Цитадель Свєта сквозь площадь інквізіциї.
Якшо відчуваєте, шо абассалісь от красот і васторга, то не хвилюйтесь. Це з вас бєс виходить.
Случілась так, шо я попав на вічєрнюю мєссу. Вдень виступав сам Папа Франциск, а вєчєрам парні із хора і мастєр органа давали жару так, шо сотона ридав, як сучка, а прості смертні падали на калєні і увєравалі убрав прочь всє самнєнья.
Ви, канєшно, не зможете в полнай мєрє вкусіть всю сілу атмасфєри, але було це все якось так.
Десь на цьом мамєнтє у мене сів телефон, патамуша нєфіг. Музику він слухає, подивись на нього. Хоче, шоб і в Рімє гулять і шоб музика. Открив пачку пічєнєк і пішов собі додому па вічєрнім уліцам, щоб повернутись сюди на наступний день і перефоткать все, шо не встиг і доїсти пічєньки, які уже стали святими, поки я ходив з ними по Ватікану. Ними можна обряд екзорцизма проводить, просто скармлюєш таку пєчєнюшку одєржимій і всьо як рукой сняло.
Так як ви не впічатлілісь Ватіканом в полной мєрє з мого блога і я не зміг передати всєй мощі вєлічія цього мєста...Стіх про Ватікан. Можна чітать под біт на фоні.
Якшо відчув ти носом своїм ладан,
А рядом рясу свою бородач поправивБабульки кормят галубєй і других птіц
Ти в Ватіканє, сучка, паді ніц
Ти мрачєн, грєшен, нізок і чуть-чуть нєчіст
Ти шо, паскуднік, який-то сатаніст?
Ну-ка пашол і в святу воду акунул є*алоТи в Ватіканє, сучка, Бог тут самий главний
Зганяй купи свєчєй, паставь за всєх і вся
Купи откриток більше, шось ти мало взяв
Купи магнітік, крєстік і брєлок купиТи в Ватіканє, сучка, пакупай - не тупи!
Пройди мєталодетектор шоб зайти у храм
На стол рюкзак, пальто, труси і із карманів хламНє дай баже ти шось запрєтне з собой пронесеш
Ти в Ватіканє, сучка, помні, рипнешся - помреш!
Слєдующій дєнь. Ачіщєн ат сквєрни і акрильон запахом ладана я вилетів із хостела в направлєнії мака за новой порциєй теплого молока і чізом. Тепер нам треба пройти до того ж Ватікана, але вже через верх карти, тобіш через 4 до 6. Паєхалі.
Па путі заходим от сюда і смотрім, шо там вапщє праісходіт. Ми вже були тут в першийд ень, але вночі, сразу після того, як закинули шмотки в хостел. Площіть Ріспублікі.
Вот так уот.
Уот так.
І тут внєзапна Santa Maria degli Angeli. Там же, на площаді. Заходім внутрь, шо нам уже після Ватікана. Не больно.
Нас встрєчаєт ангєл, якого збила фура.
Всякі красоти.
Іще трошки красот.
Всьо ясно, виходім. Нам ще Ватікан фоткать, нєча батарєю тратіть на всяку мєлочь. Подумав я, але тут начались пріключєнія. Смотрім на карту і удівляємся моєму топографічєскому крітінізму. Вніманіє. Я отмєчу місце, де я був і куда хотів попасти.
Мені просто треба було піднятись вище до арки пад названієм Portа Pia, а потім повернути і дійти до парка, з якого я мав спокійно па прімой дійти до Ватікана. Ок?
КАК ПАШОЛ Я.
Я забрьол в таку жопу, шо думав вийду десь в паркє в Умані. Патом гланул на навігатор в тіліфоні і пашол назад...Трохи такий ГАК здєлал. А шо, я гуляю.
Іду в парк попутно фоткая якусь штуковіну із мрамора. Кстатє про мрамор. Тут із нього все. Я даже прєдпалагаю, шо італійці в Рімє, коли ніхто із турістів не бачить, жруть цей мрамор замість єди. Прічом так дєлають тільки мужики. Ви бачили італійських мужиків? Бачили які в них зуби? Кожа? Не удівітільно, шо у них тут куча гєєв в узкачах. Якшо взять срєдню італійську женщіну і срєднього італійсього мущіну, то даже у сірйозного гетеромужика вознікнуть самнєнія по поводу женщіни...Не патаму, шо просто женщіни там дуже стрьомні, а мужики норм. Там прям рєзонанс! Дуже сільний. Там женщіни очєнь і очєнь нє очєнь, а мужики очєнь і очєнь очєнь. Того всьо так. Нє, єсть там канєшно і шикарні женщіни, базара ноль, 11\10, просто аж світяться красотой і женствєностью, але 1. в неї є мужик 2. він полубог і вся твая адєжда, машина, хата, сестра і мамка коштують десь як його туфлі і гєль для валос 3. хрєна ти вилупілся, урод. Катісь, пока я тебе пачкой макарон до смерті не забив.
Це отета от Porta Pia. Хрєнь та іщо.
Домікі норм.
Вриваємся в парк, там нас встрєчаєт СРАЗУ ЖЕ якийсь огород, де ростуть лімони. От прям лімони, пацани. Спєют. Якшо стоять дуже тихо, то можна почути, як вони спєют.
Карочє, дєло в том, шо вєсь парк састаіт із ВІЛЛ! Ти ходиш просто і там роздивляєшся всяке таке. Пускаєш слюні, фоткаєш і всячєскі наслаждаєшся відами і завідуєш. Там дуже спакойна і тіхонічка. Як церква, тільки парк. І ладаном не воняє.
Тут єсть фантани, вакруг них бігають бігуни і катаються катуни.
Фантани.
І ФАНТАНИ З СПК!
Отут нада абратіть ваше вніманіє на цю фотку внизу. Ви можете запитать, шо тут такого? Ну сфоткав ти якесь дрєвнє футбольне полє. Аннєт! Це спєциальне полє для трєніровки мужика! Якшо ти хочєш стать настаящім звєрєм і монстром, настаящім суровим мужиком із Сєрдца Італії, то ти подаєш заявку, тебе на год закривають на цьому полі, де ти бігаєш, трєніруєшся, пабіждаш мєдвєдєй і львов в рукупашних схватках, жрьош тока авсянку з покрошеним мрамором і мясо тих животних, яких сам завалив на арєнє. Мені павізло сфоткать одного такого учасніка прямо ва врєм трєніровки.
От такі там вілли в паркє. Я думаю, шо там десь толкають кокс. Не може буть, шоб не толкали.
Виходим із парка, тепер ідем по набєрєжной, але вже зверху, а не знизу. Сітуация з гавном не набагато краще, чєм внізу на той же набєрєжной. Вонь аслєпітєльной мощі і виглядає так собі.
Переходим мост і знаходим цей зашифрований ельфійский замок. Виглядає шикарно, але прікол в том, шо на карті його немає. Вот і давіряй патом цим сраним картам, того часто корисно бути таким же аутістом, як я, і бродить в хаотічном парядкє.
Щас вніманіє, юрісти. Касаційнй суд. Витирайте сльози і загугліть наш. Ідьом дальше.
Ідьом не сразу до Ватікана, а трохи рагульно, даби узрєть ще одну штуку. Вона пахожа на якийсь бункєр із бєтона, але це Castel Sant' Angelo.
Такий вот гріб. Как па мнє, то мости зі статуями виглядають куда кручє цьой кучі дєрьма.
Карочє, коли я описував це місце дньом раньше, то я писав, шо черга була крайнє мала і я зайшов пачті сразу, аж влітєл. А в понеділок, коли відкрили всі загашніки і падзімєлья, то вдруг набіжали люди і я зайняв чергу.
Твайо ліцо, коли стоїш в черзі...Ви ж поняли де починається і закінчується черга?
Якшо не поняли.
Інтірєсний факт. Підхожу до черги одночасно з якимось чуваком, пропускаю його тіпа перед собою, чо мнє, я ж в Цитаделі добра, всіма силами ізлучаю дабрадєтєль і сазіданіє. А чувак такий тіпа каже, шо не треба його пропускати, пасіба. А я такий та чо? А він такий, та я просто гід і в нас тут ціла група, такшо проходь. А я кажу, харашо, а скока вас? А він такий 700.
Отак виглядала черга, коли я вже пройшов. Тоєсть вона вапщє не міняється протягом дня. Людей просто туєва хуча. Тонни людей! Патамушта лучше умєрєть за Імпєратора, чєм жить для сєбя!
Нєт врємєні, заходім внутрь! Ладан і прасвєтлєніє ждут! Ідьом не в абичний вход, а чуть правєє, де можна піднятись на кришу.
На входє (іщо адін вход внутрі) є місце, де можна залізти на кришу, но прікол в том, шо там просто дахєріща сходинок і половину путі можна проїхати на ліфті. Якшо купуєш квиток на прохід без ліфта, то 6 євро, а якшо з ліфтом, то 8, але половину путі всьо равно тулиш пєшочком патєя, як мразь.
Карочє 6 євро, пацани. Я чуть нє умєр. Ось так виглядає Basilica S. Pietro свєрху внутрі. По іншому не сфоткаєш, бо там десь метра 3 такої сєтки, шоб ніякий ідіот не звалився і не поцарапав костями свого розмазаного трупа мраморний пол. Нада отета потом юним послушнікам і монахіням тебе відшкрібати. Все благоуханіє ладана своєй трупной вонью перебьєш (хатя це не точно).
Падйом на кришу крайнє сложен і проходить через вот таку диру са ступєньками. Туда пролізає півтори людини, а так як я давольно дріщавий, то жиробаси, які ісходили потом і сквозь гаряче диханіє говорили мені "парєнь, прахаді впірьод, я атдахну", пропускали мене вперед стараясь максімально втянуть живот.
Ступєньки по спіралі - це даліко нє канєц. це тока перша частина прохода. Дальше просто ступєнькі, але вони пад наклоном, бо вони вже на внутрєнєй стороні купола.
Патом іщо пару етажей ось таких ступєнєй, там уже палєхше буде, єсть де локті роставить. І жиробасів менше, бо вони сюда попросту не доповзають.
І вот ми навєрху.
Можна походить по кругу і пофоткать Рім, але найкраще виглядає сам Ватікан. Звернуть увагу на цю площадочку внизу, там де статії. Дальше ми ідьом туда.
Якшо ви думаєте, шо спуск виглядає краще, то ви ашибаєтєсь. Це вапщє наче якась адова дира вніз. Там тоже вдвайом нє прадахнуть, тим більше, якшо в когось (чи у вас) клаустрофобія. Можна всі ступєньки от страха абдєлать коли ззаді люді паджимают, а впєрєді тупят. Наче в соковижималку спускаєшся.
Вот ця плащадка, але там забор і нічого не видно, кромє самих статуй.
Якшо вам цікаво, де була та найвища площадка, з якої видно все, то вона отут.
Спускаємся внутрь, кароч. Фоткаєм то, шо пропустили через розряжений тіліфон.
Як він цими крилишками такі щоки піднімає. Сілач.
Іщо раз від свєрху, я умудрілся сфоткать сквозь прутья.
Інтірєсний факт. Я чєртовскі хітьор і на квитку для падйома на кришу було написано, шо він може використовуватись весь день. Я вирішив трошки полазити по Ватікану, а потім повернутись на ту же абзорну плащадку, шоб подивитись, як це все виглядає в сумєрках і ночью. Я точно знав, шо день стає ночью з 17.00 до 17.20 і в 16.50 я апять палєз навєрх. Кромє таво, я проліз без черги, де люди стояли, шоб купити квиток. В мене-то він уже є. Захожу внутрь і іду на свій падйомчик пєшком. Думаю, іщо адін ривок і всьо. Мене зупияє ахраннік і говорить, тіпа, пацан, ти куда пашол. Ну-ка давай в ліфт. А я такий, та нє, у мене квиток на падйом па ступєнькам. А він такий та забєй, це останній підйом ліфта за сьогодні, залєзай, ми щас всєх пускаєм. Агонь! Боженька відіт, шо я атлічний парєнь.
Дальше я апять спускаюсь на нижчу площадку і там отета вот, тока ночью. Круто, да?
Спускаємся на зємлю і фоткаєм свіщєннава ахранніка Ватікана. Єсть тєорія, шо таким охранніком може бути тільки чувак, який дєвствєннік в 3 пакалєнії. Мене даже сам цей факт павєргаєт в пучіну моральних страданій. Ти переспав з женщіной тільки 1 раз в житті, шоб здєлать чувака, який може переспать з женщіной один раз в житті, шоб здєлать чувака, який буде ахранять Ватікан!! Матєрь бложья, а єслі не поступить? Ілі чіво пахуже? Я даже не знаю, шо должно твориться в жизні чувака, який весь день має носити таку форму. Хатя єму плєвать вапщє, він, скарєє всіво, тільки про секс і думає. Хітрий план. Отнімаєш у чувака патрєбность і наряжаєш його як клоуна с пікой, а йому норм.
Ідом на почту і розсилаєм всім гостинці від зайчика. Святого зайчика, канєшно же. Дєвствєнного і бєзгрєшного, як младєнєц.
Собсно ночь. На крише отеті статуї, які я фоткал са спіни, коли був на абзорнай плащадкє. Там Джісус с пацанами і яким-то спєц інвєнтарьом. Вєси якісь, книжки, крєсти. Люблять вони ці штуки, нічо не поробиш.
Врємя даєсть пічєньки і пайті дамой. Мой тар завєршон і я чєртовскі устал. Наче з хреста зняли.
Пакідаєм тєріторію.
Інтірєсний факт. Даже от святих пічєнюшок сушить, такшо ми дозаправляємся свєжей і бадрящєй блювотой дракона і радуємся.
Пару фоток чуваків на мосту напаслєдак. Качєство, канєшно, вапщє нє агонь. Наче фоткав на красовок, но всьо же.
Заходим в хостел, пакуєм манатки, висипаємся. Їдем в аеропорт.
Фоткаєм шикарний новогодній кастюм.
Садімся в самальот до Вєни. Там садімся на красівий жовтий автобус і єдєм дамой.
Обходить пєшочком Рім. DONE.
Окай, бандіти, це мій такий собі гід по Ріму. Зараз я в Брно, відпочиваю, готуюсь до сесії (морально, развє шо) і занімаюсь тим, шо стараюсь не просрать ачірідной абонємєнт в качалку з цими виїздами. Шота я вапщє распустілся, пара би і мєру знать. Наступний пост напишу тоді, коли буде про шо писати. Може автостопом кудась чкурну на день-два, не знаю.
Нє унивайтє і да нових встрєч!
