Пшеключєнія

Witam, przyjaciół. Powiem ci, jak pojechałem do Polski. Oto, kurwa, było pizdato.

Заходьте, сідайте. Не звертайте уваги на те, шо я сижу жопой в тазіку з льодом. Це не тому, шо нас акружає люта і крайнє агрєсівна гєйропа, а тому, шо мої путішествія доводять жопу і пазваночнік до ізноса просто з касмічєской скоростью. Не встиг і глазом моргнуть, а семигодинна поїздка на поїзді вже прєвратіла твій копчик в мєлку пиль на днє трусів. Сідаєш в поїзд - млєкапітающє. Виходиш - хєракс! І ти безхребетний. Ну, нічо. Це все сапуцтвующі патєрі. Не буває пріключєній і путішествій без отетіх вот мєлких радостєй жизні, коли ти відчуваєш, наче вмєсто вашой рідной жопи вам пришили дві сплющені телячі катлєти, а десь трошки вище в пазваночнікє посилився веселий і невгамовний комок тупой болі, який хоче бачити ваші сльози. Якшо не прямо зараз, то хоч в кінці дороги. Коли ви будете вставати з криком: "Госпаді, де моя жопа?! Хтось украв мою жопу поки я спав! Тепер її пересадять якомусь старому дальнобойщику, бо його стара залатана двісті раз жопа уже стерлась до основанія".

Прєкращайте паніку, пацани. Жопа намєстє, просто ви її не відчуваєте. Так буде кілька годин, патом прайдьот.

Давайте я уже вам розкажу, як воно в Польше буває.

Лічно я зганяв в Познань і Краков. На все в мене було 4 дні. В першому місті живе мій друг з дєвушкой, а в другому тоже мій друг з дєвушкой...Мені даже в якийсь мамєнт начало казацця, шо у всіх в Польше єсть дєвушка. Так там прінято, я не знаю. Думав мене виженуть чи не пустять. Тіпа прієжжаю такий на граніцу з Польшей, а пагранєц такий: "Паспорт покажи, пожалуста. Тьолка-то єсть якась? Точно? Ну, пошукай, там, в рюкзаку порийся чи в курктє глянь, шо ти як лох. Ти наче перший день! Шо, не знав куда їдеш? Це ж, курва, Польша! Тут у всіх єсть! Може в Польше десь жде тебе? Нє? А їдеш откуда? Ясно. І там тоже не жде ніхто? Бл*дь, парєнь, шо с тобой не так? Забирай паспорт, но шоб, курва, паслєдній раз. Найди собі бабу і шоб більше порожняком не їздив сюда, бо з нас начальство спросить. У нас так не принято. Всьо, я тебе запомнив, пашол вон".

На цей раз пріключєнія не заставили себе ждать і начались СРАЗУ в Брно на вокзалі. Купив я, карочє, квиток на красівий жовтий автобус, який мав довезти мене до Праги, де я мав пересісти на красівий красний автобус до Познані.

Фотка заряжена на удачу.

Аказалось, шо мій сусід по кімнаті, той, який Васілій, купив квиток на той самий жовтий автобус до Праги, але там наші дороги мали розходитись. Мір пріключєній суров і апасєн. І все у нас в квитках однаково с той ліш разніцей, шо його в Празі забирає красівий жовтий автобус тієї ж фірми, шо і віз його до Праги, а мене інший (красний). Сидим в кімнаті перед виходом на вокзал, пакуєм манатки, тут на телефони і на імейли приходить повідомлення, тіпа, ваш автобус запізнюється на 35 хвилин, бо ви, сука, уроди, а вадітєль не робот, тоже людина і імєєт право на ашибкі. І шо ми можемо пересісти на інший автобус, який прибуває на 40 хвилин раніше і все у вас буде харашо. Поняли? Ідіть.

Ну, ми сабралісь і вийшли трошки раніше. Приходим на вакзал. На табло (лол, табло) видно, шо наш автобус запізнюється на 35 хвилин, всьо як і казали, і шо наш інший автобус буде через пару хвилин. Ми такі ок, чекаємо. Приїхав автобус, вивалився чувак автобус-вожатий. Васілій показує йому квиток, всьо ок, заходить і сідає. Я підхожу, показую квиток, а цей чувак такий "тобі не в цей автобус". І тут я такий МІНУТОЧКУ! Цей чувак уже говорить з іншими людьми в черзі, а я такий тіпа, вибачте, будь ласка, нука падашол. Показую квиток ще раз, гаварю шотакоє? А він тіпа: "Кінцева зупинка вашого автобусу у Празі, а ми набираємо тільки тих, кому треба потім робити пересадку і вони запізняться, якшо не сядуть зараз". Гаварю, харашо, а шо єслі мені прийшло повідомлення, де синім по білому написано, шо мені тоже дуже сільно нада пересісти. Це нічо? Говорить - нічо, це повідомлення вапщє всім прийшло.

Тіпа я нє асобінний, поняли? Тіпа я можу роздрукувати цей імейл, скрутити в трубочку і сісти на інший автобус. Я ще раз уточнив, чи я правильно все зрозумів, шо мені треба чекати на той автобус, шо запізнюється, пажилал всєм смєрті і стою, значіт, жду. А дубак такий, шо аж глаза висихають. Чекати ще пів години, я уже сабрался, дастал наушнікі, книжечку. І тут на! Приїжжає той автобус, який запізнюється. Ну йоооомайо, все не як у людей. На 5 хвилин запізнився, замість 35! Ці ідіоти навіть запізнюватись нормально не можуть. А от прікінь, хтось пішов в магаз чи ще кудась погрітись пів годинки, поки автобус приїде. Карочє, сідаю і їду в Прагу.

У Празі, уже па традіциі, чекаю, шо щас почнеться якийсь цирк. Або мертві алкаші, або вокзал загориться, або мені в селфі-палку ударить молнія і у мене появиться супєр-спасобнасть умирать на років 30 раніше положеного. Нічо такого не праізашло, сидів їв якусь штуку з бургєр-кінга і всячєскі вєсєлілся.

Приїхав мій красівий красний автобус польської фірми, який мав довезти мене в Познань. Показую квиток, а вадітєль такий дивиться і каже: "Тааакс, квиток купив, а тьолка-то єсть якась? Бо у нас так не принято, це ж Польша, ти не знав?". Оспаді...

Карочє, виявляється, шо в цьому другому автобусі можна займати будь-яке вільне місце. Як я узнал? Та сів на любе місце і наригав рядом, шоб ніхто не підсів.

Нє, насправді я запитав у ваділи, яке моє місце, бо в квитку не вказано нічо такого. А він такий піднімає ручку, якою шось писав, дивиться мені прямо в глаза і покзує ручкою на салон. Після 5-ти секундної дуелі я праіграл і сказав: "А, панятна". Він, мабуть, подумав, шо я такий тупий, шо через пару секунд цієї паузи в мене з нижньої губи мала б слюна закапать на коврік в салоні.

Сам автобус достатньо зручний, хоть там немає ні вай-фая, ні всяких там інших ніштяків. Він все кампєнсірує тим, шо в нього спинки крісел відкидаються вапщє бєзлімітно. Ну, поняли? Я афігєвший. Хочєш спать в наклонє - пажаласта. Хочеш прям льожа - на! Тіки коліна не зламай тому, хто позаду сидить. Мало? Опускай спинку ще нижче! Іще нижче, пацан, не очкуй! Афігєть да? Тут даже можна вниз головою спать. А зачєм тобі вай-фай, якшо ти можеш їхати в автобусі і спати вниз головою. Круто же. Я даже думаю, шо там отетат наклон спинки в автобусі агранічєн ісключітєльно болєвим порогом пасажира за вами. Якшо ви опускаєте спинку крісла на 90 градусів і ще/вже не чуєте криків і хруст переломаних ніг, то всьо харашо. Распалагайтєсь. Афігєнно, пацани. За мною ніхто не сидів, такшо я розвалився, як самий главний бомж на Льва Толстого біля мака. Навіть поспав трохи.

Велкам ту Сайлент Хілл (Познань) від із акна автобуса.

В Познані, кромє тотального і всєпаглащающего Скайріма, мене зустріли і взяли під своє нєжне крило Дєніс і Настя. Без них би я барахтався по хостелам як кусок дєрьма і їв би з пола. Такшо ат ліца сібя гаварю їм велике пасіба, шлю лучі дабра і благадарю за шикарно правідьонне врємя і домашній уют :)

Мені показали місто, де все дуже компактно упаковано і красіво оформлєно статуями і всяким таким.

Іду захвативать замок.

Готово.

Фонтан дікой форми.

-Дивись, щєнок, яка у мене книжка. Читай, шо написано?
-Тут нічого не написано.
-Бєстолочь.

Просто виставка сучасного мистецтва в шопінг-молі. Праходім дальше.

В Познані я прошерстив всі магази, посьорбав мєсного пива, яке роблять лічно пацани в "Пивній Стопі" і яке не роблять пацани в "Whiskey in the Jar", зато в обох місцях дуже годно і атмосфєрно. Мало не показалось, бо дома ми прадолжилі.

Кстатє про магази. Всякого насматрєлся, канєшно...і навіть шось купив.

Тепер трошки про вєчєр.

Тут ми почали. Фкусний сідр.

Тут ми прадолжилі (я уже криво фоткав тоді). Мільярди сортів пива власного виробництва.

 А тут я уже норм. Прийшли додому, бо "ідьом, візьмем коли, дома єсть каньяк".

Кромє таво, в Познані єсть місце. Тока нікаму, пацани. Називається "Свята корова". Там роблять бургєри такой вкусноти, шо всі інші бургєри дружно sosnooley. І не бургєри тоже, вапщє вся єда, скарєє всіво. І бургєри там не маленькі. Там не так, шо єслі дуже вкусно, то трошки. В мєсних работніків наче чехи вселились. Дєлаю ат души і для души. Як для себе.

Я очєнь-очєнь даволєн. Всьо нє зря, пацани. Тока я забув в Познані свою зубну щітку і ще цілу россипь всякой іншой дічі, коли поїхав в Краків, такшо прішлось пакупать нову. А старой Дєніс тепер буде замшу чистити :D без подарунків не залишився ніхто.

Мою жопку підвезли на вокзал, де і посадили в поєзд.

В Кракові мене вже зустріла інша пара (Саша і Саша), за шо і їм агромне пасіба. Із рук в руки вапщє. Акі ценнєйший груз. Там мені тоже пріаткрилі таінства мєсной архітєктури і незастроєних пока нічєм красот. Годно, з розмахом. Якшо хтось вам скаже, шо не нада єхать в Польшу, то нє вєрьтє. П*здить, як шовком шиє. І вапщє, нада єздіть всюду, навіть по місцям тіпа Братіслави, шоб знати, шо другий раз туда вже не поїдеш, а разок глянуть можна. Чіста для сібя, шоб було шо пацанам розказать.

Я, Саша, Саша і Макс. 

Акт покупки мені квиточка, бо я сраний нахлєбнік. За це окреме дякую всім, і Кракову і Познані.

В Кракові єсть мєсто, де подають самі здаравєнні бургєри, які я бачив. Да, апять бургєри, шо хачу, то і жру. Це моі пріключєнія. Карочє, там тока одна катлєта 400-700 грам. Ви панімаєте, пацани? Ви хоть панімаєтє?? Це окрім бєкона, який ізмєряєцца довжиной свині, з якої його зрізали, сира, всячєскіх аващєй, спєций, соусів і двох афігєнних булок. Наче у волєйболісток.

Вони не настільки смачні, як ті, шо в Познані, але це тільки тому, мабуть, шо ми були не дуже голодні. І це була фатальна ашипка. Ми всі це поняли, коли Макс, який перший почав атаку на бургєр і унічтожил чєтвєрть, видихнув і сказав: "Ох, какой ад..." .

Це був прям ривок, це було, бл*дь, усіліє волі, пацани. Я тепер буду смєло плювать в ліцо тим, хто скаже, шо біг-мак чи біг-тейсті із мака важко тримати навіть двома руками використовуючи всі 10 пальців. Бургєр, який я їв, важко було тримати даже вшестєром, це ва-пєрвих, а ва-втарих, його впринципі важо було тримати. Він тупо тіжолий. Ви парімаєте, шо це КІЛОГРАМ ЇДИ. Вам просто приносять кілограмовий бургєр. Дивно, шо там їх розносять офіціантки, а не здаравєнні потні волосаті поляки, які кидають тобі бургєр із падноса на стіл, а стіл тріскається і всі на лавках підскакують від отдачі. Отакі там бургєри. Я думав в мене буде крєпатура жуватєльних мишц. До таких бургєрів треба падхадіть с размінкой. Тіпа з'їсти перед цим якийсь маленький бургєр. Одягнути напульсніки на обидві руки, розмять запястя і пальці.

Саня зламав вилку об свій бургєр. Слішком плотно, пацани. Слішком.

Прогулка по Кракову видалась атлічной. Класна погода і класна компанія.

Засраний замками мост.

І канєшно же КОНІ. Просто коні паслись навулиці під фанарьом. До них можна було підходити і гладіть їх па плюшевим бокам і спінє. таке враження, шо цим коням пересадили ДНК савєцкого настрєнного ковра. Один пацан на віласіпєді, який приїхав пофоткатись, так загладився, шо йому чуть не отгризли ліцо, руку і кусок віласіпєдной рами. ПУШО НЄХЄР!

А ващє коні атлічні.

 І ще улічная єда. Макс показав нам якесь шикарне місце, де можна знайти всячєску вкуснєйшу вкуснятіну. Вулиця забита лавками улічної єди, от бургєрів\хот догів до всяких солодощів і напоїв.

Вапщє ця штука вважається традиційною чеською, але вона кругом тут. Назвем її "агонія діабєтіка". Карочє, це трубочка з солодкого тіста. Вона випікається при тобі, восипається САХАРОМ. Всередину ти можеш замовити білий шоколад, нутеллу, кілька видів горіхів чи кокосову стружку. Ви поняли? Сахар на сахарє і нутелла з горіхами. Я чуть нє умєр.

Кромі самих хаждєній по Кракову і паєданію всячєской єди, дєнь знамєніт раждєньєм Алєксандри, той, яка дєвушка Алєксандра, який її парєнь. Пажилаєм єй харошой і насищєной добром жизні, любві і тєрпєнія. Бо ше жить і жить. А жить якось нада.

Чрєвоугодіє і ігріща в слова.

Взяв, карочє, цю колу з екстрактом Стевії. Тобіш бєз сахара. Вапщє ніякої різниці. Як звичайна.

Атлічно погуляли і уютно відсвяткували. Іщо раз с др, кароч.

Польшей я крайнє даволєн. Тєм болєє, шо там я був не один, як сич, а с атлічнай кампанієй, даже двумя. Пасіба, рібята. Це були афігєнні, курва, пше-вихідні.

Нє скучайтє, рібята. Увідімся.