Ну-с, пріступім.
Перше листопада
Домашня робота
Вп. 42 ст. 22
Напишіть короткий переказ про свої вихідні.
Твір-переказ
"Дрезден і німці"
Почалося все з того, шо в свій автобус Брно-Прага я забіг в останню секунду, бо завтикав з часом відбуття. Це буває, це нічого. Забіг я в настока останню сікунду, шо мені ваділа чуть дверями куртку не прижав за спиной. Може в них рітуал такий, у цих ваділ. Дуже акуратно, як на ахотє, падаждать останнього пасажира і пожмакать його дверями, шоб знав і не запізнювався. Але мені було пофіг, я добіг від шараги аж до центрального автовокзалу без всяких ваших таксі і іншого транспорту (який вже не ходів), плюхнувся на своє місце, відчув, як до мокрої спини прилипає одяг, а крісло, в свою чергу, до одягу. Закрив очі і почав рахувати удари пульсуючої крові десь за очима. Чуть весь автобус не заблював, но сасрєдаточілся і заснув.
Про сам автобус нема особо шо розповідати. Там дуже комфортно, можна дивитись всяку дічь на екранчиках в підголовниках попереду (тіпа Паслєдній Самурай з чеськими сабами) і жіночка роздає безкоштовний чай, каву чи шоколад. Для любітєлєй почитати в транспорті без нормального освітлення ще й газетки і журнали.
"Students agency" - подорожуй з комфортом і втрачай зір!
В Празі автобус нас виплюнув на місці, яке я вже ненавиджу. Бо я постійно опиняюсь на цьому вокзалі, де мене ждуть пріключєнія, в які б я не хотів ввязуватись. Сірйозно. Сидів би дома. На цей раз там тоже було весело, але про це пізніше.
Ми почекали 20 хвилин, щоб пересісти в авобус Прага-Дрезден і атправілісь в путь. Я навіть не з'їв шматочок шикарного шоколадного торта, який продають у приміщення празького автовокзалу. Бо Прага мене ненавидить. З першого дня і постійно. Це наче організм, який намагаться вбити вірус чи інародне тєло (мене).
Собсно, Дрезден.
Приїхали ми десь в 9 ранку, я почувався трохи помятим, але живим. Хостел, який я забронював перед поїздкою (я ж не псіхопат якийсь), знаходився за 400 метрів від автовокзалу і так само близько від центру. Поселитись там можна було з 15.00, бо там капєц як довго і важко треба прибирати кімнату. Так нам пояснили потім на рісепшині. Я був впевнений, шо в мене вистачить сил гуляти після автобуса з 9 ранку і до самої ночі, так шоб приповзти в сраний хостел, впасти на срану койку і давить її аж до прибуття автобуса назад. Але ні, ми гуляли 4 години перш ніж я перестав відчувати свої ноги і за сон був готовий "вбити раввіна куском свініни". Чому я кажу "ми"? Бо зі мною була моя аднагрупніца Юля, тоже голодна до пріключєній женщіна.
Вопщім, я умірал. В сазнанії мене тримала тільки погода, афігєнні вулиці і архітектура Дрездена. Якшо раптом хтось із ваших знайомих чи незнайомих почне втрачати свідомість ілі іщо чіво пахуже - покажіть йому аткритку з Дрездена, працює десь як капєльніца з Ред Буллом. Пару годин до швидкої дотягне. Ілі нєт.
Отакі там штуки кругом. Куда не плюнь - всьо дуже красіво. Я ходив і вастаргался.
Після всього цього я асазнал, шо побути тут 2 дні, а не один, було очєнь даже харошей ідєєй. Ми поповзли в хостел, зареєструвались, почекали ще годинку-дві, поки прибирали нашу майбутню кімнату і всьо. Подушка, койка, будільнік на 18.00 і всьо як в туманє.
Знаєте, шо буває, коли гуляєш всі вихідні, ніяких проблем, а патом на сікундочку подумав, шо тобі писати ДІПЛОМ??
Прокинувся я в 18.30 ще більш помятий, ніж коли прийшов, але відпочив і в мене були сили тусіть дальше. Тому ми двинули по мєсному парку, де була дивна, але крута інсталация, якшо цю дічь можна так назвати. Просто якісь прозорі пластини із чівота, які підсвічуються. Це все тупо посеред парку. прікольно.
Центральна вулиця і набережна виглядає шикарно. Там є маленький райончик, де натикано 13 різних кафешок одразу. Не знаю, як вони там з канкурєнциєй разбираються, але їжа там дуже смачна.
На еяких вулицях люки від каналізацій виглядають як водосток у ванній. Це смішно, чєртовскі харашо придумали.
Тут я вкусіл моральних страданій.
Як вам така наречена? Зелений вапщє норм, да?
Трошки псуду з Діснеєвськими пиками.
Після нашої короткої прогулянки містом ми зайшли в мак, підживитись мєсними дєлікатесами, знайти розетку і віфі. Успєшно. Да, в Києві мак смачніший. Але по макфлурі вони виграють с отривом.
Наступного дня ми вирішили зробити афігєнний круг по центру міста, шоб побачити те, шо ми не бачили і ще раз подивитись на те, шо нам дуже содобалось.
В Дрездені є мєсний футбольний клуб "Дінамо", на сікундочку.
Ми забрели в парк, де нас зустріла скульптура "ЗА ШТО". Це я її так називаю.
Парк межує з мєсним ЗООпарком, такшто через деякі заборчики можна побачити мєсну флору і фауну. Зєбр, напрімєр. Навіть якшо ви їх не побачите, то запах зєбр і інших тварин ви відчуєте стопудово. Прям точно. Да сльоз.
Пагодка видалась просо ідіальна і парк в суботу набігають люди, шоб запускати на вірьовочках всяких літучих тварєй із пучін ада, покидатись фрізбі, повалятись на траві і канєшно же харашенько перевірити, чи немає там чогось цікавого в листі.
Мнє панравілась, що тут іще казати. Люблю осінь.
Коли ми вийшли із парка, то побачили той самий фанклюб Дінамо, в них, паходу, того дня була гра. Бо всі нажирались пивом ще до обіду і половина людей на вулицях носили жовто-форні шарфіки і кричали всякі штуки про футбол, команду, жизнь, матєрєй і сестер мєсной поліції, які якраз збирались біля своїх автобусів через дорогу від стадіону і одягали броніки, шлєми, накалєнніки і размінались. Люблять ці орки шось таке вичудить. Все не просто так.
Шо патом? Патом ми знайшли якийсь камєнний пляж біля центру міста. Вирішили піти прямо туди. А шо.
К вапросу про функції селфі-палок (ті, які моноподи).
Дуже і дуже хороше місце, щоб там посидіти.
Якби я був алкоголіком, який вирубається на рівному місці і не може піднятись, це б виглядало так.
Чого я валявся там? Не питайте...
Спочатку все було нормально, но патом...це переросло в іскуство! Перформанс! Ви б бачили парочку, яка сиділа на фоні. Вони на мене потім так дивились, наче я не фоткався в странних позах, а заповз на колінах в річку і їв мул з камнями. Тіпа "ІСУС ВСЄМАГУЩІЙ, Гєнріх, шо робить цей нєздєшній хлопчина? Він веде себе так визивающє, шо я хочу захватить Польщу, зігавать і жечь циган".
Карочє, так заманівать людей в Дрезден нада умєть.
Далі ми пішли в глубь бєрєга, де нас прівлєкла будівля і сходи, на яких всі сидять і дічайше рєлаксірують. Навколо будівлі є шикарної якості дорога, по якій бігають всякі спарцмєни і катаються всякі катуни. Коли ти сидиш на сходах, грієшся на сонечку, як лінивий кусок дєрьма, то від бігающих людей тебе іще більше забавляє.
Карочє, Дрезден, пацани, це така вєщь, шо нада брать і єхать. Тут є на шо подивитись, є де посидіти і точно є шо купити.
Сумку з сером Гєнрі, напрімєр.
Колу з екстрактом Стевії.
І, канєшно же, панакупать всєм аткриток і разаслать їх облизавши кучу марок і конвертів. Аж язик до ньоба прилипав. Опит - це така вєщь, пацани, не знаєш де пригодиться. Особливо харашо прішлось паработать над конвертом в Канаду. Оля, ти далжна аценіть, я дуже старався.
І да, канєшно же архітєктура. Я дуже багато фоток видалив з годной архітєктурой, бо я був на її фоні. Вона настільки крута, шо моя присутність просто паскудила фотку. Я вапщє майже все на фотках можу спаскудити, а тут так вапщє.
Якщо в Будапєштє місто виглядає вдень атвратітєльно, а вночі тєрпімо і даже мєстами красіво, то Дрезден очєнь харош дньом і крайнє шикарєн ночью. Да і взагалі завжди.
Дуже уютно. Дуже.
Я німагу астанавіцца.
Отака петрушка, пацани.
Але це не все. Ми сіли на автобус з Дрездена в Прагу, приїхали бєз праішествій.
І АПЯТЬ В ПРАГЄ НАЧІЛОСЬ!
Сидим на вокзалі. До пересадки на наступний автобус 4 години. Ми приїхали в 23.30. Телефони заряджені, на вокзалі є туалет, магазини (автомати), столики, віфі і вапщє всьо, щоб чекати 4 години. Уставший і давольний сижу моніторю вк і всяке таке, удаляю галімі фотки. Підходить охорошець вокзалу і каже, шо ми тіпа закриваємся...
Пакую манатки, вихожу. Мою голову прошиває внєзапна гєніальна мюсля, навєрно холод прибрав сонливість. А єслі автобус в 3.30 не найближчий?? ОТ ШО ЄСЛІ?!
Захожу назад полан рєшимасті і пилаю правєдним гнєвом із-за ахранніка-ублюдка. Говорю до чувака за столиком з буквою "I", тіпа, так і так. Шо там з автобусами? Він перевіряє свій комп, дуже сильно вдивляється, наче там кінець його зміни, а патом піднімає голову і такий...
-Да, насправді є ще один автобус перед вашим. І він відходить...*опускає голову*...ЗАРАЗ.
Повертаю голову на прозорі двері вокзалу туди, де знаходяться платформи. Поїхав автобус Прага - Брно. Дуже красівий. Дуже бистро поїхав.
-Вам доведеться почекати наступний автобус.
Вихожу, шукаю цілодобові кафешки на районє. Дякую К за пораду скачати оффлайн карту світу. Яка ж корисна штука. Рєкамєндую. Поки шукав, спустився в метро. Стою шукаю, підходить жіночка і дємонстратівно починає по одній закривати двері метро...
Я всьо понял, Прага, я ухажу. Ухажу.
Знайшов Мак за 200 метрів, взяв собі каву і сижу. Через годину підходить охоронець. Ми зачиняємось. Окай...
Вихожу, знаходжу цілодобовий спорт-бар. Всі кругом бухають і куняють. Бармен\офіціант\охоронець\швєц\жнєц\Сатани гонєц підходить, замовляю чай. Він афігєвший, але чай приносить. Мабуть, в тому місці вже забули, шо таке чай і де він в них лежить. Я б не здивувався, якби цей мужик витягнув з-під барної стійки здоровенний ящик, здув з нього метровий слой пилу, відкрив і такий: "Таааак-с, мій прадєд, земля йому пивом, казав мені, коли передавав цей паб моєму дєду, земля йому пивом, шо десь тут в них лежав цей, як ти сказав...чай!".
Чай, доречі, гавняний був. І коштував дорожче, ніж порція Джеймсона. Це без знижок. Ви панімаєте, як там люблять прибухнуть? Якшо не понімаєте, то я вам щас раскажу.
Врємя прохладних історій пацани. "Алкаш і столби спасєнія".
Карочє, расказую. Оцей бідолага, шо пал смєртью храбрих, дуже сильно любить атмічать Хеллоуін. Як бачите, на тот мамєнт він приміряв свій улюблений костюм алкаша, який нажрався до патєрі правосознанія і смєртєльна усталость звалила його прямо на його путі дамой. Йому дуже личить цей кастюм. Крихти моєї чілавєчності, доброти і уговори Юлі змусили мене дєйствавать!
Этому городу нужен герой! А шеріфи Праги чєртовскі сірйозні рібята із стальними яйцами.
В Юлі просто залишились колбаски і я нє протів був їх жрать декілька годин, поки ми скітались мєжду завідєніями і около туловіща п'яного чувака. Блін, то Пєнний з Будапєшта, то отетат іще. Де вони беруться постоянно.
Карочє, я підхожу до тєла, щупаю пульс, живий, як Цой. Дивлюсь, а він так смішно судорожно здригається через те, мабуть, шо валяється хєр знає скільки на холодній землі. Прислухався, а ця падла тихенько похрапує! Ну ти прікінь. Думаю. якшо це судороги через те, шо він давно хоче блюванути, то треба його хоч перевернути, бо він на спинілежить. А якшо просто якісь судороги для прікола, то не знаю. Давай його нєжно толкать в плєчо - 0. Шльопаю па щам, як сучку, гаварю вставай, бо проспиш фєєрвєрк. Вапщє не реагує. Став ще сильніше хропіти. Я вже почав його трясти нормально так, положив на бочок, може хоть його валчок укусить за бачок і він проснеться. Вапщє нічого, спить, як я на перших парах. Хоть лом на башкє вєрті.
І ще, якшо в когось виникло питання, як я можу бути такой бєссєрдєчной скатіной, шоб фоткатись на фоні цього парня, поки він лежить і страдає. Ідіть в жопу. Я тряс його аж вспатєл, а він просто спить. Він даже не знає, шо праісходіт, поки я мерзну і стараюсь його оживити. Ок? Умніки.
Сматрю, іде якийсь чувак. Думаю, ну вот! Стопудово мєсний, павізло! Ще й капітан корабля, в білій парадкє!..Стоп... Бл*ть, што?...Моряк?
Це був іще один чувак із вєчєрінки в білому костюмі якогось марского волка. І тоже вгашений, наче він бухав ром з піратами на всєх сємі марях. Пройшов мімо, даже не звернув уваги на свого павшого товаріща. Може вони з однієї вписки вапщє. Думаю, афігєть вапщє.
Знаходжу таксіста біля вокзала, гаварю, англійською говориш? Літл біт. Думаю, пайдьот. На пальцях пояснюю ситуацію, тіпа, валяється чувак голою спиною на землі. Чого - хєр знає, скарєє всіво на рогах. Гаварю, визви хоть шо-нібудь, холод собачий, він же там дуба вріже за ніч. Сказав Юлі номер, вона викликає швидку. Замість того, шоб тужитись описати місце, жіночка сказала просто назвати номер стовпа, біля якого цей парєнь лежить. Поняли?
Карочє, в Празі море стовпів. Дофіга. Фанарєй, тіпа. І на кожному з них є номер. Замість того, шоб шукати адресу чи місце, куди треба викликати швидку\копів\сатану\космодесант\артобстрєл ти просто знаходиш найближчий стовп, а він завжди дуже близько, пару метрів, і діктуєш номер. Гєніально, пацани! Постояли там, відійшли на іншу сторону вулиці, тіпа нє прє дєлах. Гєрої роблять добрі справи втіхаря. Прослідкували, як зі швидкої, яка приїхала точно до стовпа, вийшло 2 людини і намагались розтрясти чувака вже вдвох. Вапщє нічо. Плюнули, закинули його в машину, як мішок з гавнов і поїхали. Ну, хоть в тєплє буде. Так-то.
Не дякуй, вгашений парєнь, це просто моя робота. Внєштатний і супєр-сєкрєтний шеріф Праги на страже парядка.
І да, Прага. Тібє міня нє сламать.
Ще одне, пацани, так як Вєна накрилась тазом, то я їду завтра в Братіславу. Ну, це сапуцтвующі патєрі, це було ажидаємо, бо часу на все не вистчає, а їхати в Вєну на день це кощунство. А от в Братіславу - пажалуста! Того завтра я так і зроблю. Квитки вже в мене. Увідімся в наступному пості.
Комментариев нет:
Отправить комментарий