Адін вистрєл - два жмура

Здаров, чітатєль-пачітатєль, шо ти. Ясно.

З останнього поста багато води утєкло, но больше всєго утєкало, коли я практіку в судє закончіл і защітілся в унівєрє. Так смєялся, шо всє ногі абассал. Це імєнно нада було бачить. І це далєко не всьо, шо праізашло. Аба всьом структуріровано і красіво чітайте ніже.

Chapter I. Пабідітєлєй нє судят.

"Мужик, якшо ми не візьмем ще 2.5 літра пива, то це буде просто рядовий поход в паб...".

В день закінчення 6 тижнів практіки (пятніца), я пашол с Пашей в пуб, а то і так аткладивалі сто раз, а тут і повод єсть. Я був настока падгулявший, шо понял - надвігаєцца істарічєскій мамєнт. Пєрває в жизні пахмєльє. Да-да, пацани. Ви нє аслишалісь. На етат раз всьо сірйозно. Лишнім було уже половина того, шо я вижрал в пабє, но ва мнє жив дух авантюрізма. 

- Альо, чувак, здарова. Можна я сьогодні до тебе впишусь?

- Да, можна.
- Я крайнє накідан. Даже нєвмєняємий, я б сказав. Тіжило хадіть, виповз із паба і щас приїду.
- Я тебе заберу на астановкє.
- Агонь.

А патом були разгавори про практіку, суди, дєла і жізнь. As usual.

Перед бєспамятним сном я, по наставлєнію Антона, випив дофіга води. Патом паставіл будільнік на 11 і папитался лєчь. Но хєр там плавал, всі знають, шо буває, коли ти накіданий питаєшся лєчь...Да-да, це були просто квадрокоптери. Патаму я лєгонько поставив одну ножку на пол, слєдуя дрєвнєй кітайской мудрості ("зазємлєніє"), і взявся рукой за холоднінький гріф штанги, яка лежала прямо біля діванчика, де я спав. Не питайте. Я не знаю.

Праснулся я, канєшно же, без будільніка в 7 утра. Тобіш чєрєз 4 часа. Оспадє, отета ад. Шоб асазнать вєсь ужас праісхадящего, я аж сєл на мінуточку на край дівана. Аценіть, так сказать, уравєнь паврєждєнія всєх сістєм. Мені наче всі пивні кружки в пабі вчора об вісок розбили, а тошнота була настока сільной, шо я боявся вдихнуть лишній раз. А вдруг паслєдній. Ми ще потім з Пашой перекидались повідомленнями, шоб вичислить, хто перший здохне, шоб всім можна було розказать круту історію: "Ми з чуваком так бухали, шо він аж здох!". От не знали, хто з нас двох цю історію розкаже. Там непонятно було. Могло буть і два жмура, тоді б бармен в пабі розповідав всім пасєтітєлям трошки іншу історію: "Були в нас два чувака недавно, то вони так набухались, шо здохли!".

Єлє вибрався з цього дєрьмового састаянія. Доповз до найближчого мака, думав він маєй магілой стане, но нєт. Карочє, нада падвязувать з такими набєгами на алкоголь, бо це дічь.

Chapter II. Защищайтесь, сударь!

Захист практіки треба було бачити. Я довше пічатав собі щоденник і характеристику, чєм здавав. Єслі вкратце, то захист практики виглядав прімєрно так:

- Доброго дня, я на захист практики, ось документи.
- Ок, шо там, як воно?
- Такоє.
- Красава, 90!

Люблю наш унівєр. Абсолютно не важливо шо ти вчиш, на якому ти факультеті чи яка в тебе група. В тебе буде море досвіду, навіть якщо ти ні дня не будеш працювати за спеціальністю. Цілих 6 років вчитись тільки шоб пережити отету всю пєтрушку - це важливо. Ти виходиш з унівєра з повним розумінням того, шо ти хочеш от жизні, як нада дєлать, і як не нада і шо в жізні вапщє буває.

Вапщє єсть 2 варіанта:

1. Унівєр - це сходинка на путі к тваєй целі, тваєй мічтє. У тебе був план стати юристом\економістом\сатаністом і ти втілював його вивчаючи то, шо тобі для цього треба.

2. Так уж сложилось, шо ти вчишся. Планів в тебе ніяких, але і не вчитись тоже не можна, бо шо тоді вапщє дєлать. І тут ти або в процесі робиш це варіантом 1, або випускаєшся уже з чотким поніманієм того, шо і як дєлать дальше, потомушо ну шо це таке було токашо 6 лєт?

Якшо ви не підпадаєте під жодну з категорій, то у міня для вас плахіє новасті.

Кстатє, мені ще у вівторок семінар вести у 2 курса. Ох, рібята, держіться за стульчики, у мене для вас 10 питань семінару. Мама, витри сльози.

Chapter III. О, батєнька, да у вас зуби!

Сходив, карочє, на рядову правєрку до стоматолога, а там такоє началось, дядя, ти шо.

- Скока лєт?
- Уже 22 з половинкой.
- У тебе шо, пломб немає?
- Нє.
- Будут.

Я варяний, атвічяю. Грю, а шо такого далжно била праізайті, шоб у мене вдруг появились пломби? А він такий, тіпа, ти же кушаєш єду? Запіваєш? Ну, вот і прічіна. Хароший стоматолог, мені понравилось. Чотко.

- А пломби прям капєц як нада?
- Нє, не сильно.
- Но без пломб буде хуже?
- Без пломб буде хуже.
- А с пломбами?
- А с пломбами буде хуже, но чуть позже.

По-моєму, атлічний мужик. Шоб мені так всі все пояснювали.

- А діплом прям капєц як нада?
- Нє, не сильно.
- Но без діплома буде хуже?
- ...

Chapter VI. Шо там твій проект?

Та осьо-сьо вже допілюєм з пацанами, вапщє панти осталось, на цьому тижні прям запустимось. Там стока роботи, дядя, шоб ти собі понімав. Хоть бери і викреслюй із планів сон. Ніяких окремих постів про проект. Самі побачите.

Chapter V. Шо там твоя лекція?

Я прочитав лекцію про інтелектуальну власність, патенти та патентних тралєй. Як завжди, мені здалось, шо я люто облажався, але на цей раз було краще, ніж минуолого разу, коли було про аборти. Я учол горькій опит прошлих параженій і не наступав на ті ж граблі. От би так було зі стосунками. Лол.

Карочє:
Ніякої статистики
Більше картинок в презентації
Тільки підтверджена інфа зі ссилками
Відповіді на всі питання залу

Настільки нормально виступив, шо мене завєрбавалі на работку. Тепер буду читати такі ж лекції, але з зп. Можливо. Пасмотрім. Даволєн сабой. Я маладєц? Пффф...

Така пєтрушка.

Потний бєрєзєнь

Прівєтікі :*

Останній тиждень видався дуже потним, кілька разів я думав: "Ну вот і всьо, я щас здохну". Я занадто багато разів був у такому стані, знаєте, коли приходиш додому, роззуваєшся, сідаєш на кравать (в курткє і з рюкзаком) і втикаєш в одну точку 20 хвилин.

А потім такий тіпа "сабєрісь бл*ть!", встаєш, знімаєш рюкзак, кидаєш куртку в шкаф, сідаєш на кравать і стягуєш одну штаніну і уууоп! Устал. Знову втикаєш в одну точку або вапщє лягаєш на спину і лежиш як дібіл з одной штаніной на нагє.

І я так 4 останніх дня намагався написати сраний пост в сраний блог. Зараз, нарешті, приїхав до батьків і рєанімірую себе вкусной єдой і бєздєлієм. 

Но давайте поговорим пра то, як я прішол к такому састаянію.

Начньом с ачівіднава. Березень просто люте гогно. Ця зима і холод уже просто убівают. Прі том целєнаправлєно, мєтодічно і з самого першого дня зими, даже трошки раньше. Нєнавіжу холод, сніг, вот ета вот всьо, а в нас, як завжди, 4-5 місяців зими в году. Зашибісь. 

Скока можна уже? Шо за дєла?

Початок весни ще ок, до 8 березня тємпєратурка набірала обороти, було аж +13, а потом шо? Што, бл*ть, праізашло? Два тижні все скатується в абмарожений ад, а сьогодні так вапщє прокидаєшся зранку, дивишся у вікно, а там зима ва всьо горло кричить тобі прям в ліцо: "ПАШОЛ НАХ*Й! Я ІЩО ТУТ!".

К другім навастям.

Я відходИв 5 тижнів своєї практіки. Залишився останній тиждень і дєла всьо хуже і хуже.

Практика в мене на 10.00, а обід з 13.00 до 14.00.

Я приходив в 10.40, на обід звалював в 12.30 і ніхто нічо, вроді даже можна жить. Пазавчіра мені сказали тіпа, хрєна ти запізнюєшся. Поняли? Все було норм більше місяця, а щас вони імєнно западозрілі. Імєнно раскусілі мій хитроумний план і я даже не знаю, как ім удалось. Я ж вродє всьо продумав, каждий шаг, а вони всьо равно міня раскрилі!

І вроді на вапрос: "Чого ти запізнився?" нізя сказать: "бо не хотів іти", а с другой старани, вони питають так, тіпа і правда удівітєльно, як це я запізнююсь, на 40 мінут, хоть мені їхати 20 мінут максімум, а встаю я в 8-9. Знаєте чого я запізнився? Знаєте? Да патамушта, бл*ть, я пишу сраний архів за сраний 2012 рік. І знаєте шо там цікавого? Нічого. Найбільший а*уй і шок в мене аднажди визвало то, шо практікант переді мною переплутав одну дату. І я такий пишу дату відкриття справи і дату закриття:


*2 чіса монотонной роботи в ворді*

...12.03.12 - 15.03.12
13.03.12 - 15.03.12
14.03.12 - 16.03.12
13.03.13...ОХ ТИ Ж ЖОВАНИЙ КРОТ! ДА ТУТ ЖЕ ГОД НЄ ТОТ! Вован, бачив цей п*здєц!? Ахрінєть просто, да як так можна! Це ж архів! А єслі вдруг...а, да, всім насрать.
14.03.12 - 16.03.12
12.03.12 - 15.03.12
13.03.12 - 15.03.12...

*2 чіса...*

Ну, ви поняли, карочє, вот такий мікроінсульт.

А ще недавно був вапщє цирк. Поставили якогось нового ахранніка, який не бачив, шо я уже 5 тижнів хожу на практіку. В мене ще потім сєкрєтарі питали, після цієї історії: "Ушастий був чи бєз зубів?". Так там цих ахаронців розлічають.

Карочє, вийшов я на абєд якось, заточить булку (на +5 лол) і посьорбати пепсі. Прогулявся, подивився на бамжей, галубєй, ст. м. Арсєнальну, подивився на суд з мислью "Оспадє...де я повернув не туда..." і іду назад писать архів. На входє стоїть якийсь новий чувак, якого поставили, відать, уже після того, як я вийшов на абєд, і він не бачив, як я виходив. True detective прямо і дивиться на мене так, наче він імєнно ПАДАЗРЄВАЄТ!

Я даю йому свої права. Він довго дивиться на мене, а патом на права. Патом апять на мене і на права. 

- Куда?

- На практіку.
- А чо чолка на правах зачосана в одну сторону, а щас в другу? (так і було)
- Ну...(чо?) Бо я так можу. Захатєлась.
- А паспорт єсть?
- Нє, немає, я для того і взяв права, шоб не таскать с сабой паспорт.
- Да? А студєнчєскій? У каждого студєнта єсть студєнчєскій!
- В мене немає.
- А з якого ти унівєра?
- З КНУ.
- Шо за унівєр? (Поняли який уравєнь правєрки?)
- Тот, каторий імєні Тараса Шевченка.

- Сок в рюкзаку вже откритий? (в мене в рюкзаку, в сєткє збоку, був сок апєльсіновий).

- Ееее...да, а шо?

- Атпєй, а то вдруг там бєнзін.

Ти чо нєсьош, ублюдок? Бєнзін в півлітровій упаковкє апєльсінового сока? Сірйозно бл*ть?

В мене закралась мисль, шо діалог должен був виглядать ось так з самого почтку:

- Куда?

- Писать ваш сраний архів.

- А чо чолка...

- Да пашол ти на*уй.

Я іду дєлать хєрню, від якої уже єлє здержую рвотні позиви, а чувак провіряє мене так, наче я туда прям прориваюсь. Понял? Імєнно дуже сільно хочу зайти в суд.

І бл*ть, хто вапщє хоче шось проносити в суд? Якби я хотів пронести туда бєнзін, я б його проніс, даже єслі нада було б його отпить. Чувак, альо, це пачка сока і ти даже не бачиш, отпив я шось чи нє! І нафіг там бєнзін? Туда можна пронести зажигалку, бо якшо ти куриш, ти просто викладаєш всьо з карманів, проходиш рамку мєталоіскатєля, кладеш все по карманам і ідеш в суд. Він сірйозно думає, шо я без бєнзіна не зміг би підпалити місце, яке састаіт із бумаги? Сірйозно? Оспадє, такий цирк. Там архів даже не закривають і я падазрєваю, шо вони всі хочуть, шоб хтось наканєц-то додумався і спалив його нах*й. Він вже всіх дістав. Він вапщє нікому не треба. У вас же там компи з 90-х, та записуйте ви всю інфу сразу в ворд, шо так сложно. Кожен працівник суду, який після обіда іде в свій кабінєт і проходить двері архіва такий: "Ооохтижбля..." і старається швидше пройти. Я даже запитав в сєкрєтарєй: "А у вас тут хоть раз за всьо врємя був хоть один тєракт ілі шота вродє таво? Апаснасть?". І знаєте шо? "Ну, один раз евакуація була". Ясно.

Карочє, у мене так бомбануло від цього, шо я чуть суд не спалив бєз бєнзіна і зажигалок.

Закончу з юрфаком, піду в стендап. Я должен расказать людям правду.

Сидим з Вованом, пишем сраний архів. Заходить наша...хтось там із атдєла когось там...Я не знаю, у нас на одного студєнта 4 начальніка. І така: "Ну, шо? Як вам практіка? Шо ви робили кромє архіва?". Я думаю ніхєрасібє. "Я іще справи підшивав і клєїв на них бумашки, де написана кількість сторінок".

- Які справи розглядає наш суд?

- Адміністративні!

- А яка інстанція?

- Касаційна!

- А іще яка?

- ...

- Шо, щєнок, всасал? Які обов'язки секретаря? Яка зарплата судді? Яка валєнтность олова? В чом смисл жизні?

- Я сижу і пишу архів цілий, мать його, тиждень, а Вован так вапщє три тижні. Він скоро забуде як дихади і ми тут не то шо не учимся, а дєградіруєм. Я скоро після кожного слова буду добавлять "йоптубля". Ти чо нісьош вапщє?

- Почитайте кодекс. Дасвіданя.

- Харошева дня.

Це єслі коротко, то акий у нас був діалог. Ось така практіка, карочє. Шо тут сказать.

Кромє таво я люто патєл над тим, шоб нарешті почати писати свій диплом, бо залишилось 2 місяці до здачі, а в мене навіть план не затверджений. Я даже сбєгал с практіки, шоб зайти в унівєр і нарешті розібратись хто там шо від мене хоче і шо дєлать. Науковий керівник - шикарний мущіна, хоть тут павізло, але мою тему про трансплантацію органів і тканин як альтернативу пожиттєвому ув'язненню писати відмовився. Хрєн с нєй.

Іще більше я патєл над власним проектом, про який я вскользь упамінал раньше. Нарешті ми знайшли приміщення і крутого чувака, який дуже допоміг з цим і стане частиною команди проекту. Познайомились ми, доречі, на том же InnoTech. Я бєзмєрна рад, бо його допомога зменшила час до запуску проекту на года палтара і ми починаємо...з наступного тижня! За останні два місяці ми багато працювали, провели кілька зустрічей всією командою і на останній з них (разом з чудо-чуваком) ми вже поставили чіткі цілі і сроки. Це все забирало найбільше сил, але це те, шо я хочу робити, і я ні а чьом нє жалєю.

 Слідкуйте за новинами. Дальше - больше. Наступний пост, можливо, цілком буде присвячений проекту, шоб ви собі понімали.

Така пєтрушка.

Запахла вісной

Здаров, мазафакєри.

Падвідьом ітогі:

• 8 бєрєзня - DONE! "Дамскій угоднік" - Achievement unlocked.
• Начать пісать діплом - not yet.
• Пробігти 12 км і не померти - DONE! "Тоже мнє бєгун" - Achievement unlocked.
• Зареєструватись на InnoTech Ukraine - DONE!
• Знайти дівчину - АХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХАХ...

Так вот. Тіпєрь падробнєє.

Восьме бєрєзня пройшло крайнє гладко, бо шо? Бо ти береш і нікого не вітаєш. І шо? І нічо! 

Нє, ну, канєшна же я отсипав тюльпанів для le maman і сестри, вапросав нєт, але це така собі причина, єслі чєсно. Це я до того, шо, ну, ви поняли, да? Женщін нада любіть і уважать в любой дєнь года. Но нє всєх. І нє всєгда. Лол. 

А девятого бєрєзня мене вже чекав любімий суд і практіка. Но што же ета!? Архів! Це слово, від якого мене тошнить більше, чєм от слова "діплом". Суть в тому, шо тепер я не прошиваю справи і не перекладую бумашки! Казалось би, шо може бути бєспалєзнєє для бєз 5 мінут магістра права, якому 22 і який вчився в 3 різних унівєрах. Так вот. Заходиш в архів, берез ящик судових справ за 2012 год ілі окала таво і переносиш основну інфу з них в табличку в ворді. Ось це саме дніщє. Прям саме, дніщщнєє нема куди. І саме смішне, шо працівники суду це знають, просто окрім практікантів цим взагалі б ніхто, мабуть, не займався. Їду такий в ліфті з одним класним мужиком і грю, тіпа: "Архів - це ад", а він такий "Да, Дімон, да...І саме главне, шо ця срань нікому не треба, бо це все тупо згорить в пєчі. Згорить в пєчі".

От би така практіка горіла в пєчі. Всі 6 тижнів. Бо ця срань нікому не треба. 

З діпломом вапщє біда. Відкриваю цей вордовский файл і сразу же нада сдєрживать пріступи рвоти. Я уже проста настока німагу, шо аж вапщє. Хароший куратор і тєма інтірєсна. А вапщє тут, як завжди, начінаються всякі прікаляси. В Литві в мене зареєстрована одна тема діплома, а тут інша. Ну, не прям інша, але там кілька слів різняться, тому завтра мені треба сходити на каферду і узнать, концепція чи принципи? Бо напишу діплом, а в унівєрі скажуть: "Дімон, так тут слово не таке! Пєрєдєливай". Нє удівлюсь.

Да, я тут промишляю утрєннімі забєгамі під будинком і якшо всьо буде ок, то зарєгаюсь на благодійний полумарафон. кілька днів тому я вирішив спробувати пробігти не свої звичайні 6 км, а 12 і смог, нічого складного...якшо ви бессмертний! А якшо ви мамкін юріст, задрот і стартапєр вродє мєня, то ваш організм буде трєщать от пєрєгрузки, бо перші 6 км уже вибили із вас все дєрьмо і кожен ваш вдох звучить так, наче він останній. Ну, якшо не самий останній, то останній перед приступом кровавого кашля із ашмьотками мертвих легень. Краще пробігти 6 км в дощ чи сніг, чєм 12 в ідіальну погоду. Мене чекає 22 км через 37 днів. Штож, Дмітрій...Сподіваюсь, шо не розіб'ю асфальт своїми стальними яйцями, якшо здохну прямо там. Навіть якщо здохну, то добіжу по інерції, на автаматє. Тоже мнє прічіна.

В суботку зганяю на цей ваш InnoTech Ukraine, послухаю трошки про тіхналогії, попускаю слюні на столи інвесторів і вапщє вийду людєй пасматрєть і сібя паказать. 

Слєдітє за навастямі. А вапщє як хочете. 

Тільки про сєйфи і шкафи не пишіть

     Таскали ми, карочє, з Вованом сєйфи і шкафи на практікє. Інтірєсна історія, щас розкажу. От за шо я люблю унівєрску практіку, шо вона завжди палєзна, увлєкатєльна і афігєнно важна. Нідайгаспоть тобі не написать днєвнік практіки, звіт і характірістіку! Ти шо, піди в церкву сходи, дурачок чи шо? Ти ж 6 тижнів тут абучался на практікє тому, шо в тебе буде на работє. Ну, як мінімум, ти знаєш, шо можна дєлать, коли закончиш унівєр. 

Вопщім, як ви поняли з попереднього поста, практіка в мене протікала давольно такі вяло і нічого цікавого не було. Тіжолого тоже. Свєрліш дєла, перекладуєш бумашки з місця на місце, ганяєш на тєлєжкє по калідорам суда (тіпа як в супєрмаркєтє). Там на таких тєлєжках розвозять пісьма чи судові справи. Бо цього добра там хватає.

За 2 тижні практіки я навчився дєлать дєла, які можна за 10 хвилин пояснити школьніку в класі з уклоном в далба*бізм. Да, сагласєн, я тоже не з першого раза робив все правільно, но щас-то! Щас все норм. "Жизнь живу і нє тужу". Паслєдніх два дня начілся який-то ад, мені торжествєнно вручили діск з аудіозаписом судового засідання і суть квеста була в тому, шо я должен праслушать 13 мінут аудіозапісі і запісать в ворді врємя, пєрсонажа і рєпліку, яку він сказав.

Сказать, шо ти ніхрєна нє панімаєш - нічо нє сказать. У тебе є журнал судового засідання, де записано час і шо відбулось, тіпа:

11:34:12 Запитання судді
11:34:15 Відповідь третьої сторони

А на дєлє це якийсь сраний ад. Люди говорять так, наче жують гавно, рєпліки по журналу не сходяться вапщє ні разу. Якісь крики, судді і сторони сперечаються, як пацани со двора. І вот як записать фігню, коли по журналу в тебе "запитання судді", а потім "відповідь сторони", а суддя, сука, на цю відповідь говорить знаєте шо? Знаєте шо?

"НУ, ТА Й ШО?" 

Як це, бл*дь, записать? Це шо таке вапщє? "Ну, та й шо?"! Сірйозно, пацни, так і сказав.

Я запитав в сєкрєтаря, тіпа, суддя ж стопудово знає, шо засідання записуються, про це ж повідомлеють перед кожним засіданням. І сторони тоже знають. І ці ублюдки говорять так, наче тільки перед самим засіданням навчились говорити. Я всратий...Я ці 13 хвилин 2 робочих дні практики записував. Страшне дєло, пацани. Я вже думав, шо хуже не буде, но тут нада два крєпкіх мальчіка, бо хтось там переїзжає з одного кабінєта в інший і треба перенести шкафи і сєйф. Про це попросили не писати в щоденник практіки. Ок, не пишем. 

Поняли? Шкафи і срані сєйфи. І ця женщіна така: "Я от не знаю, судові справи витягувати чи вони так понесуть?". Ти там, бл*дь, с ума сашла в свайом кабінєтє? Альо! Мені 22, я бєз пяті мінут магістр права з 2 дипломами, канєшно витаскуй судові справи і я потягну сєйф без них, так же простіше! Тим більше, шо цих судових справ аказалось аж 2 тєлєги, а я б даже одну таку не підняв. Без сєйфа. Карочє, це просто цирк на вадє. 

-Доброго дня, мене звати Діма, я присилав вам своє резюме і мотиваційний лист, мене цікавить вакансія юриста.
- Доброго дня, так, ви дзвонили вчора. Ми прочитали ваше резюме, але скажіть, будь ласка, які у вас є практичні навички? Ви писали, шо у вас була практика в судах, прокуратурі та адміністрації.
- А, да, була. Карочє, я можу в магазін зганять за водой, дуже бистро, але це залежить від того, наскільки далеко магазін і скільки води треба купити, бо я і бутилки по 18 літрів таскав. Ще можу вам бумажки якісь поклєїть, можу степлєром скріплять. По бумажкам вапщє широкий спєктр работ, тільки шо в тих бумажках я особо не розбираюсь, це не до мене. Ще, якшо ви, напрімєр, рімонт будете робить, можу мєбєль таскать та і самим рємонтом нє брєзгую, я ще до унівєра на стройках промишляв мєлкими дєлами. Можу тупо пару тижнів сидіть і нічо не дєлать, але уходить додому тоже не буду, просто так умєю. Видєржка. Можу прікольні історії травить весь день, у вас же тут, юрістів, робота дуже скучна, наскільки я з практіки знаю. Ну, шо, ось мої діпломи з додатком, можу копії залишити. Пайдьот?
- Та нє, пасіба. Не нада.
- Та чо ви, я ж магістр. Всьо умію, всі практіки проходив, я знаю, шо ви тут робите. От канкрєтно ви, напрімєр, шо ви робите, сєйфи таскаєте чи штампи на всякі бумажки ставите? 

- Я головний юрисконсульт. Комплаєнс, аналітика, практичні рекомендації, вдосконалення нормативно-правового забезпечення.

- Так, я не поняв, а це більше шкафи чи бумажки?

-...
-...

-Бумажки.

*бумашка моя, а пакет не мій*

К другім навастям.

• Від недавна я варвался в 15х4, намєрєн там застрять. Організація - агонь, лєктори - боги і царі. Читайте про це в мене на стіні, вступайте в групу 15х4 в вк, пізніше напишу про це окремий пост. Наступну лекцію буду читати 1 квітня, не пропустіть. 
• Робота по проекту, про який ще рано говорити, кіпіт. Ми стараємся іза всєх сіл і зараз головна проблема - знайти приміщення десь в центрі києва чи біля транспортної розвязки. Якшо в когось є таке - пишіть :) 
• А за вікном майже весна і я знову починаю бігати, бо хочу на полумарафон, на який (осторожно, внутряк) Алєжка Стоєв вже записався. Це той чувак, який говорить "я не їм солодкого" і п'є пепсі.

Жизнь вапщє тіжола. Залишилось ще 4 тижні практики (оспадє...) і диплом. Буду дєржать вас в курсє сабитій, нє пєрєключайтєсь. Всєм добра. 

Заходить в бар юріст, швея і парєнь с дрєлью...

- А на сколько вы к нам?
- На 6 тижнів.

Практіка на магістратурє - це така вєщь, яку важко понять. Бєссмслєнна і бєспащадна. Давайте я коротко абрісую сітуацию.

1. Ти точно будеш знать, де ти будеш 6 годин на день протягом 6 тижнів.

2. Ти навчишся афігєнно підшивати судові справи. Правда. Ти будеш робити це 6 тижнів.

3. Ти навчишся афігєнно робити копії документів. Правда. Ти будеш це...бл*ть.

4. Ти навчишся свєрліть пачки бумаги дрєлью. Суд. Бумага. Дрєль. ДРЄЛЬ.

5. Тобі не треба одягати костюм. Бо ти будеш работать з дрєлью. 

6. Ти - Дімочка. І тебе пригощають тортом\чаєм\піражком. Отут правда круто.

7. Учі матчасть, бо докопаються.

8. Ходи на судові засідання. Там ти можеш побачити, як чувак не може відповісти на питання судді: "де ви народились?". 

9. Цей же чувак хоче відсудити 400 тис. гривень і 200 грн. моральної шкоди. Соразмєрность.

10. Все це настільки скучно і бєспалєзно, шо краще б ти сидів вдома і плював собі на бороду.*

*Навіть враховуючи пункт 6, ви уж прастітє.

Вопщім, дєла апстаят норм. Просто норм. Вот в чом суть. В суд, де я прохожу практіку, добиратись досить близько, 25 хвилин десь. Це від виходу з падіка і до входу в суд. Підриватись прям дуже рано не доводиться, нам аж на 10 ранку. Робота там проста і часто ти робиш вєщі, над якими навіть не терба думати. Наприклад, можна ходити на судові засідання, підшивати справи, проствляти номерки сторінок карандашиком і відносити пошту з третього поверху на перший. Ще можна дрєлью сверлити судові справи, це, канєшно, та іщо дічь, я такого раніше наколи не робив. Але це теж прікольно, тут вже треба бути більш-менш зосередженим, бо можна просверлити собі руку чи пальці. Дрєль там треба для того, шоб не дироколити дуже товсті судові справи і не проколювати їх шилом. Тупо заходиш в коморку, де є покоцаний стол, кидаєш на нього судову справу на мільйон сторінок, береш дрєль, яка там лежить, і тупо хєрачиш три атвєрстія! Акуратно, канєшно. Шоб потім підшити справу красівой ниткой.

І ще це досить небезпечно для самих працівників суду, бо людина, яка знаходиться на практиці 6 сраних тижнів може не витримати і тупо почати сверлити людей. Потім весь поверх буде заляпаний кровавими ашмьотками і в новинах напишуть: "Поліція застрелила чувака, який засверлив (саме так) кілька десятків людей прямо в коридорах та кабінетах суду. На тілах убитих було знайдень десятки рівних неглибоких отворів, діаметр яких сходиться з діаметром свєрла у дрєлі вбивці. Десятки людей поранено".

І потім інтервью у працівника, який вижив:

- Як все відбувалось?

- Цей чувак просто увірвався в кабінет з дрєлью! Ми ще подумали "шо за фігня? хто це такий і шо він тут робить?", а він тупо підійшов до розетки, увімкнув дрєль і засверлив Толіка! ЗАСВЕРЛИВ!

- Як саме він це зробив?

- Ну, він включив дрєль в разєтку і почав робити отвори в голові Толяна. Тикав дрєлью в обличчя, сміявся і кричав шось типу: "Шість тижнів, бл*дь! Дивіться, як я навчився сверлити, як вам моя практика?! Ви напишіть це в характеристику, а я в щоденик! Ахахаха!", а потім пішов шукати разєтки далі, шоб ще когось засверлити, бо провод не всюди діставав просто.

Але не про це зараз.

Калєктів просто 10\10, рабоча апстановка просякнута дружбой, взаімопаніманієм, колективним підспівуванням радіо, шутками про х*й, напрімєр і історіями про прізрака Рому. Хто такий Рома? Уууу...ви не чули історію про чорного  сєкрєтаря? Будьте на стрьомє і не залишайте свої речі на столі, шафі і вапщє ніде, бо прийде Рома, чорний сєкрєтарь, і все начисто с*здить. Врємя лєтіт нєзамєтна.

Я і сєкрєтарі.

Не знаю, шо там в інших пацанів, але до мене ставляться шикарно, падкармлюють всякими ніштяками (торт, рафаелки), хоч я і ввічливо відмовляюсь, заварюють чайочок, навіть приносять всякі пиріжечки ще до того, як в мене почався обід. На обід, доречі, теж відпускають раніше і не паряться, якшо я все кину і дороблю потім. Бо я нічого важливого не роблю. І казалась би, на шо тут жалітись, всьо агонь. І да, я погоджуюсь, це найкращі умови з усіх моїх практик від унівєра. Але ж не шість тижнів! Оспадє, ну два тижні, максімум три. Шо там робити півтора місяці я вапщє не ацтрєлюю. Да, я не стомлююсь, мене нічого там не напрягає, навіть чудово провожу час, але я просто бєздарно витрачаю 6 година на день на отета вот. Дрєль. І я б радий допомогти класним людям, шо там працюють і вони давольні, шо у них є "парєнь, який зробить це за мене", але шість тижнів...

Чо ти дьоргаєшся або екзамен за 50 касарєй

Читати низьким мужицким голосом. Таким, наче він кадиком пиво откриває (і шпроти тоже).

This was the final battle...After long 5.5 years of pure rage and dark misery this day, the day of the last exam, was finally over. Ale she j praktika i diplom...blyaaaa...

Здарова, бандіти.

Заходьте, сідайте. Щас вам такоє розкажу, шо вапщє кароч. 

Здавали ми з пацанами останній екзамен з software law. Нас було 7 людей і це був останній термін здачі. Прям самий останній. Ніяких перездач. Так як 4 екзамени до цього я здав не особо напрягаючись, то і останній, ящітаю, мав би здати без проблем. 

Але не читали б ви цей пост...

Кароч, на екзамен прийшло 5 людей з 7 (2 яких-то бунтаря знайшлось), писати 30 хвилин, 20 тестових питань, в кожному по 4 варіанти відповіді, комбінація відповідей може бути яка завгодно, відповідь рахується правильною, якщо обрано всі правильні варіанти.

Якщо 12 із 20 - здав.

Якщо менше - провалив.

Написали ми роботи, карочі. Здаємо, чувак перевіряє. Перша робота 12\20, в аудіторії тіплєєт.

Друга робота - 13\20, іщо тіплєєт. Наступна робота - 10\20. FAIL. У всєх бамбіт. Ми побачили на власні очі перший фейл за весь семестр в Чехії. Міфічєскій монстр вирвався на свабоду.

Наступна робота, четверта - 11\20 - NOPE. У всєх бамбіт, даже нєба, даже стульчікі вспатєлі. Альо, шо за кроваву мясорубку влаштував цей хитрий чех?!

Остання робота, моя...

Перевіряє дуже довго. 

10\20...

сраних 10 із сраних 20...

He didn't make it.

Но нєт! Я в правєднай ярасті починаю сперечатись стосовно відповіді на одне питання, яке стосується мого кейсу про Майкрософт. Прєпад каже "Катай за комп, шукай кейс в інтернетах і доведи мені, шо ця відповідь в тебе правильна". Я подумав: "Больной ублюдок...". В кейсі 416 сторінок і я точно знаю, шо там немає того, шо я йому щойно доводив. Просто це дуже схоже на правду. Йому дзвонить дружина, він виходить і говорить кілька хвилин. Повертається (а ми вже всі стоїмо і намагаємось знайти якусь інфу в кейсі і всі, окрім мене, думають, шо я правий і там шось є, глупци) і каже: "Я вам вірю, скоріше за все, там всьо так, як ти кажеш. Маладєц. Це питання я всім зарахую за +1". Афігєть, думаю. Внєзапно чувак, у якого було 11\20 оживляється, витирає рукавами сльози щастя. Прєпод пожимає йому руку і каже: "Вітаю, ви здали, дякую, дасвіданя".

Я всратий. 11\20. Судорожно шукаю до чого ще докопатись. НІЧОГО. Прєпод забирає мою роботу, перевіряє її ще раз, може десь там 1 бал завалявся. НЄТ. Чітко видно, шо нічого там не придумаєш.

Назначає перездачу на наступний день.

І тут починається найцікавіше. За умовами контракту, по якому я навчаюсь, у випадку, якщо я завалю якийсь предмет (не здам екзамен і не перездам), то я маю повернути назад всю свою стіпуху, яку я отримав за семестр. А це, на сікундочку, 2000 євро.

 А це, на сікундочку, десь 50 000 грн.

І от я прихожу на перездачу. Прихожу на годину раніше назначеного часу. Приходить прєпод, в нього хороший настрій. Каже мені: "Hi!" і йде в аудиторію. Раз на 10 хвилин виходить і каже шось типу: "I hope this time you will pass it" чи "Maybe tomorrow?".

 І я с такім ліцом:

Як вісьолий вісєльнік він каже мені "IT'S TIME!" і проводить в аудиторі. Дає той самий тест, який ми писали вчора і каже, шо правила такі ж.

Читаю тест і тут...інші питання. Канєшна! Єстєствєнна! Дуже схожі на вчорашні, але змінено буквально кілька слів, термінів, варіантів відповідей. Хітрий чєртяка.

Здаю тест через 22 хвилини і поки він перевіряє, я рахую правильні варіанти відповідей і десь на задворках сазнанія прикидаю, скільки коштує моя нирка, наскільки впаде ціна, якшо там камні, скільки треба буде здавати кров, шоб назбирати стільки бабла і що там ще можна здавати.

Правильних відповідей 11 і залишилось декілька питань. І тут він перекреслює питання за питанням! В мене дьоргається глаз і...він ставить галочку! 12! Я видихаю, а він такий: "Yep, it was quite easy". 

Дальше набєг на "Біллу", антістресові шикаладки, капілюшечка бєхєровки за ваше здоровлячко і долгую жизнь прєпода і всьо як в тумані...

Слово "жопа" і успєх.

Рандомна фраза тижня: "Ти не можеш провести емпіричну дію над внутрішнім процесом". 

Я, канєшно, знав, шо в Куівє є дуже багато всяких заброшок і нєдостроєк, но шоб стока. Знайшов в цих ваших інтернетах дуже годний сайт гарацкіх "сталкєрав" (лол) і там в них є каталог всяких таких приміщень, підвалів, заводів, убєжищь, храніліщ і всячєскіх вазможних мєст абітанія матки всєя бомжей. Даже єсць штуки, висота яких перевалює за 30 поверхів. Каталог аж на 24 сторінки з падробним апісанієм мєста і фотками.

Зачєм мнє? Хах...Ну, шо ви як маленькі. Там буде то, шо пока нізя називать. Зараз моя задача взяти весь список того, шо я вибрав на сайті, відмітити це все на карті, прикріпити інфу і фотки кожного місця. Мєтодом "Андрюха, шо скажеш?" ми всі оберемо найкраще з них по всяким там важним і нужним парамєтрам. Така робоча пєтрушка, шонеясно.

К другім навастям.

Завтра вже в сраних 8.30 ранку я закину свою жопу на комфортабєльний (нє) автобус і буду уютно і весело їхати 23 години аж до Чехії. На самам дєлє я буду плакать, шморгать носом, схлипувати і мєдлєнно проводить рукой зверху вниз по запатєвшему вікну. Бо знаю я ці паєздки. Зручно тільки перших 15 сікунд. А потом ваділа закриває двері з криком: "Ахаха! Попались, глупци!" і топіт на пєдаль газа так, шоб випригнуть на полном ходу було б смєртєльной ашибкой.

Утрєчком наступного дня я заповзу в свою обжиту шарагу, патєряю сазнаніє от жопной болі і проваляюсь в цій післяавтобусній комі десь до 2 числа. Бо потім треба готуватись до екзамену і здавати його. Патом пакую манатки, забираю документи, виписуюсь з кімнати і...на автобус дамой! 

Шоб нє сайті с ума, я пользуюсь спєциальной размінкой і трєніровкой жопних булок по мєтоду іще самого Чака Норріса. Вона проста, не дуже енергозатратна і крайнє ефєктівна.

1. Кожного ранку виходьте в падік, піднімайтесь на найвищий поверх будинку і сідайте жопой на найвищу сходинку лєснічной клєтки. Спускайтесь до останньої сходинки першого поверху іспользуя тока жопні мишци, нє касаясь ступєнєй руками, ногами і тулавіщєм. Якщо вийде, ефєктівно буде попробувать ще й піднятись назад тєм же мєтодом і хоча б до вашого поверху.

2. Якщо у вас є звичка довго сидіти, один раз на годину робіть паузу, сідайте на тверду поверхню (підлога) і с помащью одной ліш жопи пригайте, розвертаючи себе на 360 градусів. Всього 15 прижкових кругів на жопі і ви будете готові до длітєльних автобусних поїздок.

3. Якщо рівень вашої підготовки дозволяє і ви, як мінімум, кілька місяців використовуєте вищеописані методи укріплєнія булочних мишц, єсть іще один мєтод. Знайдіть у своєму місті боксерський зал і домовтесь про тренування баксьорів "на лапах". Замість трєнєрских "лап" використовуйте булки собствєнной жопи. Це буде держать ваш зад в тонусі і баксьори зможуть вдоволь посміятись, мутузячи ваш зад.

Якщо ж ви вже в путі, прижкові вправи можна робити прямо на асфальті, якшо автобус зробив зупинку. Можна використовувати сходинки в автобусі. І ще, якщо ви зупинились на заправкє, то можна притулитись вашей бєз самнєнія агонізірующєй жопой до холодної стєнки зданія заправки і пройти кілька кругів вокруг цього ж зданія нє атривая жопу. Це остудить ваші булки і ви знову зможете з комфортом їхати ще кілька годин.

Собачий жир

Здаров, піражочки.

Так люблю називати пости в блогє, шоб було логічно і з прив'язкою до чогось. 

"When I'm 80 years old and sittingin my rocking chair, I'll be joking about death. And my family will say to me: 'After all this time?' and I will say: 'Always'".

Поки всі закупляються алкоголем і продуктами, щоб з розмахом відсвяткувати завтрашні 9 днів без Алана Рікмана, я намагаюсь написати план і список літератури до своєї шикарної дипломної роботи. Внєзапні новини про те, шо треба отримати якісь кредити від свого куратора з Литви, не були б такими внєзапними, якби не їх внєзапность. Повідомлення вельмишановної пані Марії, старости групи, починалось словами "Просто раптом хтось не знає. Ви маєте до кінця цього семестру отримати кредити за магістерську". До кінця цього семестру, на сікундочку, це через 8 днів.

 І я б почав псіхувати чи переживати через те, що мене не попередили раніше, але:

а) Я знав, всі знали і всім було пофіг. 

б) За 8 днів я встигну написати весь сраний диплом, а не тільки список літератури і план.
в) Цікаву мені тему диплому задушили в зародише, тому писати диплом я рішив лєвой ногой.
г) Маша могла б вапщє не говорити, вона не має нам нагадувати про наші дипломи і строки.

Але вона нагадала, щоб ми потім не витрушували гавно із штанів з тупим виразом обличчя і питанням "які ще кредити за диплом?".

К другім навастям!

Сьогодні я нарешті зустрівся зі своїм другом у пабі, де ми уютно і лампово говорили за жізнь, рішали вапроси і філософствували на тему самолікування гастріта пивом і жирними сосісками з перцем чілі. Поки я сьорбав сідр і запихався бургєром, як животне, Павєл пріаткрил завєсу тайни своєї майбутньої роботи над одним проектом. 

Яким? Таким же, як і в мене. Який в мене? Хах, прям докопатись рішили, да?

Єсть, карочє, одна вєщь, яку тяжко понять. Я буду згадувати про неї в блогє, шоб дєржать вас в курсє, але шоб інтріга не пропадала, не буду все розповідати. Всєму свайо врємя. 

Поки я валявся в чеській апщагє кілька тижнів, як кусок торта, я придумав НЄЧТА. І цю ідею я почав розвивати і працювати над нею са всєй сірйознастью, бо коли я говорив про неї комусь зі своїх друзів, вони казали, шо це ріально круто і вапщє. По приїзду з Чехії я продовжив роботу і зрозумів, шо сам цю тілєгу я не витащу і що мені треба команда, бо слішкам всьо круто. Зараз нас вже 8 (hateful eight) і всі ми в потє ліца працюємо разом підтримуючи іскру життя в цьому проекті. Я витрачаю і витрачатиму на це майже весь вільний час. Ажидайтє, пацани, всьо будєт.

Карочє, сиділи з Пашой і мірялись проектами весь вечір, поки не прийшов час йти в аптеку, бо самолікування гастріта вибраним нами способом виявилось не дуже ефективним, а даже трошки апасним. Не знаю чого. що взагалі могло піти не так? Це ж дієтичне харчування. Піща багов.

Така пєтрушка. Думаю писати пости по п'ятницям, але може треба частіше? Моє життя зараз не дуже насичене цікавими подіями, тому я просто вирішу це голосуванням.

Ало, шотакое?

А вона така говорить: "Со временем ты сможешь монетизироваться".

Бандіти, я вазвращаюсь в строй. Нові пости в блог будуть заповзати із пєріодічностью дєта 1 пост в тиждень. Чого так довго не писав? Да чо-то...А ачом там писать? Шо я сижу дома і ще з Нового Года жру, як скатіна? У мене скоро вєкі жиром запливуть і нада буде спєциальні вєкорозжимающі падставки шукать. Такшто жизнь у мене не особо насищєна щас сабитіями. Це вам не путішествія по гєйропкє. 

Чого 1 пост в тиждень? Ну, патамуша жизнь нє кіпіт особо, а писати абишо і саскрєбать якусь інфу для поста із-пад нагтєй, шоб просто був пост кожен день, тоже якось не агонь. Развє шо праізайдьот шось таке, про шо широка вельмишановна громада далжна знать, бо капєц. 

Шоб ви собі понімали, расклад такий. Щас я приїхав до le maman, тут моя точка рєспауна. В Куєві буду уже завтра. Мені треба здати один екзамен в Брно (Брнє) і поїду я туди десь 1-го лютого, а повернусь 5-го. Кромє таво, єсть адна важная вєщь, вася, яку тяжко понять, но я над нєй работаю. Поки не буду писати. Не того, шо не хочу зглазіть, а імєнно нема шо писать.

Така пєтрушка...

І заходьте знову на сраний блог, бо я отета глянув, шо його кожен день перевіряють по 3-7 людей, аж всплакнув, больно дивитись, я вже місяць тут сам не появлявся, а вони прям наче ночують тут. Буду апять дєлать так, шоб прасмотри взлєтєлі ввись (атнасітєльна).