Кодова назва "Жопа в агнє"

Бодрінька підірвавшись в 5.50 я закинув своє тулавіщє в душ і вже за пів години кабанчиком тулив прямо на центральну площу. Як і чого? Расказую.

Вчора вночі, коли я закінчив писати пост в бложеку, я шастав по цій самій центральній площі Брно і ВНЄЗАПНА! Згадав, шо мені треба реєструватись на мєрапріятія, які заплановані кураторами для студентів і студентами для ти же самих студентів. Там туєва хуча різних крутих зборів на тєму. Деякі з них є обов'язковими для відвідування, але реєстрації ніхто не відміняв. Від цього факту в мене вже бамболейло, але це не все. Зустрічі починаються з 13 вересня. Тобто з дня, який я вже нагло і цинічно прогуляв, думаючи, шо всьо харашо і я маладєц. Хєр там плавав.

Карочє, мені імєнно дуже сільно треба було зареєструватись на всі обов'язкові для відвідування заходи, дізнатись місця і час, де вони будуть проходити, дізнатись про документи, які треба з собою брати. Істєріка.

Сижу я на площі вночі і задубівшими пальцями намагаюсь судорожно наклацати на айфуні хоч якусь корисну інфу. Не знаю, які саме сили (живітєльні чи губітєльні) допомогли мені, але я роздуплився з тим як реєструватись, куди і коли треба йти. І найголовніше, я зробив все так, шо графіки цих мєрапріятій не пересікаються між собою. Ага, да.

Сили були тільки на те, шоб заповзти під лавку, на якій я сидів, і здохнути. І моя вроджена і прокачана лінь толкнула мені шкарний план спасєнія. Знач смарітє. Зустріч намічалась наступного дня на 9 ранку. Гугл підказав, шо місце зустрічі знаходилось не дуже далеко від площі, де я сидів, але піти по карті і знайти це місце я не міг (не хотів), бо за межами площі інет пропадає, а опинитись десь в зажопній вулиці в крамєшнай тьмє і без інтернетів не дуже-то й хотілося. І замерз я так, шо ні про які развєдпоходи не могло бути й мови. 

Вопщім, я вирішив піти додому, прокинутись раніше і повернутись на цю ж площу до вай-фаю о 7 ранку, щоб написати пісьмо а помащі в групу студентів мого унівєра. Ті, хто також зареєструвався на зустріч, могли б забрати мене подорозі туди. План гєніальний, я знаю. Тому о 7 ранку я стерчав на центральній площі і писав душераздірающе повідомлення, шо вишибало слєзу даже у сурових мужиків з рєльсового завода. Тіпа вот я, адінокій парєнь, сіжу мьорзну на центральній площі о 7 ранку і чекаю, поки хоч хтось, ХТО-НЕБУДЬ, забере мене. Не пройшло і 20 хвилин, як почали писати комєнти до мого посту! Почали детально пояснювати дорогу, переводячи назви вулиць з чеської. Навіть скинули карту (яку я бачив вчора, дякую). Потім одна дівчина з Фінляндії погодилась зустріти мене і піти до місця зустрічі разом. 

(читай останнє повідомлення в чаті, який вивели на екран, лол)

Все було дуже круто, бо місце проведення зустрічі було в кінотеатрі,який орендував наш унівєр. Я перезнайомився з цілою купою народу з усього світу на фуршеті. Були навіть камбоджійці в крутих аранжевих рясах. Нас познайомили з кураторами наших груп і іншими "крутими шиками" і показали декілька презентацій, де пояснювалось все і вся.

Після цього я і мої кєнти - Анні з Фінляндії, Томас з Голандії, Вігас з Литви, Сірлі з Естонії, поїхали робити проїзні на всі види міського транспорту. Це зайняло ще півтори години часу і ми всі дуже хотіли to get some food. Двинули до якогось індійського ресторану в центрі, бо Томас не їсть нясо і рибу, тому треба було шкати кухню, яка б підійшла всім. Там було шикарно. Якшо ви запитаєте, чи можна їсти рис кожного дня так, шоб він не набридав, то я скажу да, якшо робити це в індійському ресторані. Там настільки багато різних смачних спецій, шо можна міняти смак рису постійно. І всі смаки шикарні. Як ви зрозуміли я їв рис, а ще sum chicken канєшно же.

Патом ми двинули на коротку прогулянку по магазам, бо мені треба було купити сраний провод для сраного інтернету в кімнату, а Томасу новий рюкзак. І да, чувак просто гєрой, він приїхав сюди на велосипеді! З 5 сумками і палаткою. Я афігєвший.

Останнім ривком був похід в 5 найкрутіших пабів в центрі міста, де нам розповіли шо тут сьорбають мєсні любітєлі півчанского і як воно, Вася, в жізні буває.

Ось такий день, пацани. Треба вже йти з цього мака, бо мене скоро виженуть. Кожен день тут висижую, їй бо.