Sho tam Dimka: Дорогой дневник...

Що ж, якшо вже ви тут, то пропоную вкусіть мій перший пост. Остання доба мого життя була досить насиченою,тому про все детально і дотримуючись хронології.

Так склалось, шо останній свій семестр я провів у Литві. Там я вів досить специфічний, але мій улюблений спосіб життя. Якби вам тоді запропонували на вибір подивитись на моє існування і як на городі у баб Нюри росте баклажан, ви б з відром поп-корну слідкували за розвитком подій в житті баклажана. Тоді ні про який блог не могло бути й мови, бо всі мої записи були б схожі на паблік «Камень в лесу». Зараз все трохи змінилось і наступні 5 місяців я проведу в Чехії, де вирішив виявити максимальну або хоча б середню активність більш-менш живої та здорової людини.

Отака пєтрушка.

Аеропорт. Відправивши додому батьків, які відправили мене в Чехію, я кілька годин уютно сидів і чекав на свій літачок, до якого мене допустили фразою: «Лєна, стоп, пацан ше не роздівся», коли я намагався зняти годинник і ремінь, щоб покласти їх в ящичок, який рухався по конвеєру на перевірку. Це було не смішно, бо я думав, шо Лєна (за компом) з падругой у формі (біля рамки) після «стоп» буде чекати, поки пацан роздягнеться повністю.

Дочекавшись посадки, я заліз на своє місце, де намагався заснути, але мене, як людину, що дуже схожа на інженера-проектувальника і перекладача, питали про модель літака і «а что он сказал?», після якоїсь фрази пілота на чеській. І це о 4 ранку, коли я і так вапщє нічо не ацтрєлюю. Сам політ був просто агонь, про це варто сказати окремо. Якщо порівнювати, то в МАУ працюють пілоти-джентльмени, шо відчувають літак як продовження власного тіла чи ніжну дівчину, яку вони особисто проводять та забирають з балу. А чеські авіалінії радують пациками со стажем, які імєнно люблять вадіть самальоти с вєтєрком. Я навіть уявив, як у ваділи (пілот не дуже доречно) звисає лікоть лівої руки у відкрите вікно, коли він заходить на посадку. Він отточєним двіженієм губ спльовує двісті раз пережовану сємку у це ж вікно зі словами: «А щас садімся мля, хто атстєгнулся раньше врємєні – пакойнік».

З одного боку, такий літак ніколи в житті не захоплять ніякі терористи, бо вони будуть валятись в проході, кричати і закривати руками упругі струї крові з вух, бо все, шо вижило у вухах при взльоті, точно буде порвано в клочья під час посадки через різкий перепад тиску. По моїм відчуттям, вся траєкторія польоту літака була схожа на друковану літеру «П». За три години польоту я кілька разів думав, наскільки дико буде виглядати 22х річний хлопець, що скрутився калачиком і ридає з голосним схлипуванням від болі у вухах.

З 6 до 9 ранку я всіма силами і транспортом добирався до блискучої та неперевершеної Марії Михалко, що погодилась приютити мене та мої речі в кімнаті гуртожитку та показати Прагу, поки я буду тут.

Ми зганяли обміняти бабулєнцию за найвигіднішим у місті курсом в…єврейському кварталі. Да-да, сам здивувався, але виявилось, шо там арабський обмінник, всьо ок. Марія показала мені купу цікавих і крутих місць по всій Празі і розповіла те, шо сама чула від гіда. Як ми обидва зрозуміли, чула і знає вона дофіга, а сприймав я це як міг, тобто майже ніяк, бо не спав. Саме по собі місто просто шикарне. Магазини, архітектура, транспорт - всьо як у людей. І люди теж норм, бо навіть бомжі знають кілька мов (мав досвід перевірити).

Коли настав час закинути шось в топку, бо я вже ледь тримався на ногах, ми з Марією почали шукати якусь утну недорогу кафешку, де можна було б спробувати канєшно же рульку, пиво і трдєльнік – це така мєсна вкуснота, хлєбчік у формі пустої спіралі, який на замовлення обмазують всередині нутеллою, вершками, жиром бєшеной асліци і чим захочеш. Видають «з собою» майже на кожному кроці в центрі міста. Якшо ви думаєте, шо я розповідаю це бо спробував, то хєр там плавав. Псіханули і пішли в Hard Rock Café. Там, канєшно, не найнижчі ціни, але якість страв і обслуговування на такому рівні, наче тебе завтра на плаху ведуть за всі гріхи офіціантів і кухарів світу. Там настільки смачно, шо можна з’їсти язик. І свій і чужий. А порції такі великі, шо ти не захочеш їсти більше ніякі язики. Я взагалі не прихильник алкоголю, але мені здалось, шо той вишневий сідр лікує важкі хронічні захворювання. Карочє, пацани, там просто піща багов. Ваш рот після страв з Hard Rock Café буде сприймати будь-яку іншу їжу як особисту образу.

Після тонни фоток і мільярдів кроків по місту ми вирішили зайти в магаз. Марія розповіла, шо в Чехії єсть така дічь, як свій лічний сорт Коли. Називається ця штука «Kofola» і вважається відповіддю чехів на капіталістичні помиї. Я не міг не спробувати, тим більше, шо всі її хлєщут як не в себе. Смак досить цікавий, але Марія сказала, шо не варто очікувати схожості з Колою, але воно шось і не схоже. Це шось середнє між колою, квасом і сльозами тренерів з фітнесу. Я взагалі не знаю, які хіміки таке зробили, бо якшо в Коли є секретний інгредієнт в рецепті, то тут, мабуть, весь рецепт секретний окрім води. Причому для самих хіміків теж. Окрім цього, Марія купила «Бурчак». Це алкогольний напій, який можна купити в Чехії тільки в вересні та жовтні. Чого? А пьос іх знає. Звичайна прозора рідина, але чомусь трохи густіша за воду. Не прям сіроп, але різниця трохи відчувається. На смак шось середнє між сідром і шампанським. Перше бухлішко в моєму житті, де ВАПЩЄ не відчувається смак алкоголю. Прям вапщє.