Мости, бомжі, єпілєпсія

Сьогодні був дуже довгий і важкий день, бо я галімо спав і дуже-дуже багато ходив. Кіламєтрав 25, навєрно, може більше. 

Будапєшт дуже схожий на Київ тим, шо тут мости через Дунай дуже сільно нагадують такі ж мости через Дніпро. Тут, канєшно, вони виглядають кручє. Перш за все тому, шо вони всі добудовані, шикарно освітлені і вапщє. Куда не плюнь на мосту - віздє красіво. 

Вдень місто виглядає аткравєнно гавняно, тому, якшо ви будете десь в цих краях, то краще весь день спокійно собі спати і займатись своїми справами, а ввечері вийти і гуляти всю ніч. Тоді красіво. Але, якшо ви не проти погуляти по сірому, унилому і вонючому місту, то пажаласта. Нє, канєшно же, не все прям так паскудно і не все кругом воняє. Але є дуже багато мєст, де імєнно можна сказать, шо Київ значітєльно кручє. Я скока живу там, не бачив стока бамжей, які валяються прям серед вулиці на матрасах чи без і ссуть коли захочуть і де захочуть. Хоч в телефонній будці в центрі міста. Лічно бачив, вапщє завал. 

Живопісний бомж, напрімєр. 

А ще там є Шевченко Тарас Григорич. 

Задумчів, грустєн і сірйозєн. Мрачний тітан адіночєства. 

Ще ми з К шастали біля Парламєнта. Ось де Будапєшт імєнно пабіждаєт. 

Ще ми випадково знайшли маленький музей війни. 

Ікзібіти прям в підлозі. 

Або підсвічені постери. 

Прівєт товаріщу Стоєву, ніколи не здавайся. 

Далі я загуглив чи є тут одна крута кафешка, яку я якось відвідав у Вільнюсі. І да, виявилось, шо тут також є своє котяче кафе. Вони і в Україні відкрились вже, але я не в Україні :)

Тут тільки паніні та торти в меню і море різного чаю і кави. Тобто у Вільнюсі було краще, але тут по-своєму круто уютно і коти інші. 

Наприклад, жирнокот. Майже 10 кг, я не зміг його витягнути і офіціантки теж шото не горять бажанням схватить такой лапкой па ліцу. Цей кіт тут тіпа пахан. Старєйшина, лєв, царь. В Вільнюсі теж такий був, але іншої породи. Тоже тіпа главкот. 

Іще був хитрокот. Він постійно шукав місце, де можна уютно лягти. Тіпа мого рюкзака чи кофтюлі. 

І, канєшно же, гітлєркот. Тут всьо ачівідно. Отжав у К її чай (вона полячка). Я вже не кажу, шо ніде не видно циганкотів і котоврєїв. 

На дісєрт мєсне Hard Rock Cafe. Дуже уютно, музика душевнєйша. Офіціанти малацци, а страви - піща багов. Але ціна саатвєцтвєнна. 

По місту наче всьо. Я знаю, шо я обходив буквально нічіво, але я тут тільки 1 день і погода така, шо особо не походиш. Я і так чуть нє умєр, за 22 роки сумарно стока не ходив. 

К другім навастям. 

З нами в кімнаті живе чувак, якого звати Ябол. Це здаравєнний хорват  дєта лєт 40. Він вже другу ніч приходить такий вгашений, шо тупо не може зняти куртку і засинає сідя. Прітом, шо він приходить в 2 ночі, спить до 8 ранку і з 10 опять починає калдиріть. Сільний мущіна, винослівий. 

Так вот, сьодня він прийшов раніше. Тоже синій вапщє, як Каспійське море. Знімає куртку минут 15 і такий викладує на стол таблєтки. Пішов, умився, закинув горсть цих пілюль собі в гризло і заснув. Падхажу до стола, читаю "Клоназепам"...Я тепер дихати біля нього боюсь, не то шо свєт в кімнаті включати чи виключати. 

Просто вчора гуляли ввечері і я побачив, як один лісапєдіст недалеко від нас на ровнам мєстє перелітає через руль, тормозить метра 2 головой об хароший будапєшский асфальт і лежить шота, не ворушиться. Я падбігаю, зі мною падбігають ще 2 нєізвєсних мужика. Один на лісапєді інший пєшочком. Самий здаровий чувак (який пєшеход) якось сразу понял в чом дєла, положив його рівненько і тримає. Я пріглядєлся, а тот аварійний вєсь слюнямі ісходіть. І так неслабо, з розмахом, пєна там, отета всьо. Я грю, тіпа "треба якась моя допомога?", потримати його чи перенести кудись на лавку хоча б, бо він прям посеред тротуару лежав разом з вєльчіком. Нєхарашо. Патом, думаю, треба швидку викликати, бо шось явних експєртів серед нас трьох тут немає. Дістав телефон, а яка вулиця і який тут в них номер швидкої пьос іво знаєт (потім виявилось, шо 107). Грю чуваку на вєліку, мол, чо ти втикаєш, викликай, ти ж мєсний. Тот викликає, пояснює, шо епілєпсія, всє дєла. Я бєспалєзєн, а мардаварот пєнного тримає. А він (пєнний) как давай дьоргацца! Блін, як паук на скавародкє, так його накрило вапщє. Арьот шота, намагається встати і відповзає в дічайшем ужасє від нас, наче ми лічно за ним із прєісподні явились. Ноги в нього вапщє нікакіє, як і руки. Тот здаровий в таком шокє (як і всі кругом), шо уже і не тримає його особо. Відійшов і дивиться, шо буде. Пєнний підривається і давай бєжать! Швидкої ще не видно, а тот кинув вєлік, якісь ключі з кишені і как давай улєпьотивать! Через дорогу, по траві кудась за гарізонт, але виглядало чєртовскі не ефєктівно, бо ноги все ще не слухались і він падав всєм тулавіщєм об асфальт десь раза 4 на 2 шага. Виглядало до сльоз смішно, але ніхто не сміявся. Хоть екзорциста визивай, стрьомно капєц. Біжить абсолютно обмякше туловіщє і арьот шось, заливая попутно тротуар пєной. 

Коли він став падающєй і спотикающєйся точкой десь на горизонті, чуваки взяли його речі і велосипед і пішли його доганяти. Ну, як доганяти. Вони просто йшли за ним, а він какбе біг, але так часто падав, шо відриватись вапщє не виходило. Пам'ятаєте момент із фільма з Джимом Керрі, де він біг через джунглі, паралізований, бо в нього стріляли дротіками з ядом. От вапщє так само чувак біг. Руки як вєрмішель. 

Карочє, неспокойно тут на вулицях. А в хостелі цей ублюдок зі своїм клоназепамом...вєсєлуха ващє. Нідайбох. 

Пайду спать с надєждой на завтра. Удачі, пацани, і здоровля крєпкого. Шоб не етсамає. Спішемся.