Пакарітєль автобусних рєйсів

Прівєт, мальчіки і дєвочки.

Щас буде історія про мої 23 години пріключєній в автобусі Брно-Київ.

Перший мікроінсульт в мене стався, коли я побачив, шо автобус мав прибути ще 15 хвилин тому, а я навіть не задавав собі питання, чи з цього місця він їде. Я судорожно почав шукати квиток - пожмакану бумашку - і сто разів перечитувати час і місце від'їзду. Але я поганенько знаю чеську, тому це не дуже допомогло. Якось по цифрам вродє тут. Карочє, приїхав наш автобус, када я думал, шо всьо. Просто він їхав з Праги і ваділи трохи замахались.

Багажне відділення було упаковано так плотно, шо я думав зараз три нижніх ряда сумок зникнуть, як в тетрісі, а ваділа палучіт ачкі. Між сумками б даже лист А4 не проліз, даже малєкула.  Але якимись магічними двіженіями рук і приглушеними матюками вадітіль роздвинув всьо так, шо там виявилось ще трошки місця. Це при тому, шо в автобусі була тільки половина людей. Там шо, 8 сумок на людину? Я всьо панімаю, но блін, шо вони там везуть? Розбирають Прагу на запчасті і перевозять, шоб зібрати десь в іншому місці? Десь на Вокзальній в Києві.

Я уютно сів на своє місце і був там один до самого кінця поїздки. Це дивно, бо місця позаду мене і біля мене були зайняті. В них, може, 45-те місце якесь прокляте? І там же немає фоток людей, які купують квиток, інші пасажири не могли сказати при бронюванні місця: "Фу, я сяду куди завгодно, тока не з цим уродом на 46-му, оспаді, ви тока подивіться на нього, давайте на останній ряд краще". 

Біля мене наче було місце для наказаній, куда садили людей за сірйозний проступок. "Іще раз розіб'єш батіну машину, поїдеш з Брно до самого Києва на 45-му місці біля Діми!". Нє, їм і сплю я, канєшно, крайнє атвратітєльно і бєзобразно, вапросав нєт, це треба бачити, але я ж не їв і не спав.

Я був чіст, свєж і атлічєн, тєорія бомжа тоже сразу відпадає. Я навіть перевірив чи люди сидять на своїх куплених місцях. І да! Вони сиділи там, куди і купили квиток. Тобто їм продали місця до 44-го включно і після 46-го. Або хтось в останній момент не поїхав...Вопщім, я їхав як царь. В салоні було десь 5 вільних місць і коли в Польщі підсіли іще пасажири, я подумав "Ну вот! щас точняк хтось сяде біля мене", але їх було троє і ніхто з них не був на 45-му. Агонь. 

Другий мікроінсульт хватіл міня коли здаравєнний, як камаз, поляк перевіряв мої документи на кордоні. Я якраз канонічно і уютно передивлявся з падгаловнічка переді мною "Тараса Бульбу" з Богданом Ступкою, де козаки хвацько рубали ляхів на галушки, аж шуба заверталась. Цей мущіна в формі подивився на мене, потім на паспорт, патом ще раз на мене і хєракс! Кинув паспорт собі в карман і вийшов із автобуса. О, курва! Я чуть нє умєр. Мій затуманєний ужасом разум видав сразу декілька тупєйших ідєй для пояснення:

1. Йому так сподобався паспорт, шо він тупо вкрав його і побіг. Хрєн їх знає, цих поляків.

2. Десь в Польщі шукають сірйозного матьорого тєроріста і ми з ним пахожи як двє каплі, а погранєц побіг перевіряти інфу і кинуть запрос в штаб чи можна мене вязать. Мол, нашли цього ублюдка, ща я йому хребет із груді витащу.

3. Віза псується швидше ніж за 90 днів, бо треба було тримати паспорт в холодільніку.

Через пару хвилин мені повернули паспорт з печаткою, шо я перетнув кордон і всьо ок. Такоє.

На наступній зупинці в нас була невелика перерва, шоб всі сходили попісять, покурить і здєлать нашу паєздку іщо болєє нєзабиваємой. Я, як умний, васпітаний і крайнє сочувствующий маладой чілавєк, вивалився із чрєва автобуса зі своїм судочком, в якому знаходився мной же приготований вкуснєйший білий, як перший сніг, рис і нєжна куряча грудка. Сижу на лавкє біля автобуса, кушаю, шоб ніхто не страдав від смрадних міазмів моєй стряпні в салоні. Мало лі. Проходить 15 хвилин, я залізаю назад в салон з пустим судочком і панімаю, шо про "вийти і похавать" подумав я один, бо всім іншим було аткравєннєйшим способом насрать. По всьому салону розносилось чавканьє, звуки і бризги роздавлених тупими зубами помідор, варьоних яїц і ше хєр пойми чого. Штин стояв такий, шо на сідушках чуть кожзам не почав облізать. Мама, витри сльози...

Коли я додивився "Бульбу", подивився "Лжец Лжец" з Керрі, переслухав всю музику і даже подивився докумєнталку про животних в Афрікє у чувака, який вапщє сидів попереду, то вирішив глянути, шо тут ще є цікавого. В раздєлє аудіокніг, напрімєр.

Развє шо "Гордость и Предубеждение", пацани. Льог спать, кароч. Ну, як льог. Сєл. Вночі вікно сірйозно охолоджується, але я вже знаю, шо нада дєлать. Семестр в Литві не пройшов зря і я можу написати короткий гайд, як вижить, якшо вам треба їхати в автобусі. 

1. Старайтесь сісти біля вікна, там є куди положить своє униле ліцо. На місці "в праходє" ніяких бонусів немає, кромє як висунуть ногу в праход, а воно вапщє не равносильно.

2. Якшо там холодно (біля вікна, канєшно), ви можете одягнути куртку на одну руку. Якшо сидите справа, то на праву руку, а якшо слєва - на лєву. Всю іншу куртку пропускаєте під рукою, на яку одягнений рукав, накидуєте собі на плече і уоп! У вас наплєчна подушка і рука не мерзне від вікна. Уют і комфорт. Спіть.

3. Якшо вам їхати 23 години, не полініться, купіть хавки, бо я чуть коні не двинув. Моєї піщі багов (рис і курочка) і протеїнового батончика вистачило на години 4. Харашо хоть на заправках можна якогось гавна купить тіпа "Багєт ілітний. Каралєвский вкус. Вєтчіна, сир, хлєб 4.25 грн".

Вапщє, автобус давольно зручний. Якшо порівнювати з автобусами з Литви, то спина і жопа болять приблизно однаково, наче вас били веслами, поки ви розгружали вагони з свінцом, але різниця дороги десь в 5 годин, шоб ви понімали. Ну, додайте ше час, поки білоруси переривають всі ваші труси і носки в сумках, бо на кордоні з Польщею такого немає. Не знаю, може так тока на виїзді. Пасмотрім.

В Києві я залишив пусту сумку, яку притягнув з собою, шоб запакувати в неї зимові речі і поїхав до батьків в Білу Церкву, де я щас і знаходюсь. Їм мамині борщі, розказую про гєйропку і слушаю папині байки про рибалку. Атлічний видався дєньок. Навіть два.