Moot court панарошку, а боль - настаяща

Прівєт.

Токашо прийшов з пари, де в нас було змодельоване судове засідання. Це досить сірйозне дєрьмо, якшо чесно. Шоб ви собі панімали, вам дають якусь реальну судову справу, але не всю, а тільки основні факти. Хто виграв, а хто програв в реальній справі - непонятно. Може буть любая дічь. Аудиторію ділять на 2 частини: позивачі і відповідачі. Іноді ще є ніхрєнанедєлачі, тобто судді і присяжні, які тоже недалеко ушли. Цього разу останніх двох сторін не було, тому жопку надривали всі. Процес крайнє інтєрєсєн і увлєкатєлєн. 

В литовському університеті в нас теж було таке засідання, но ета такі двє бальшиє разніци. Абісняю. По-перше, нам давали набагато більше інформації по справі, яка буде розглядатись. По-друге, давали день-другий на то, шоб уважно прочитати справу, розібратись і придумати хароші, годні аргумєнти, шоб дуже харашо захистити себе, ну і канєшно же паставіть пратівніка на калєні, змусити його жити на гроші тільки зі здачі крові і заварювати один чайний пакєтік 7 разів. Карочє, суди - це нєймавєрний сказочний профіт, якшо ви, канєшно, виграєте. Больше таво, в Литві мені буда відведена слажнєйша роль судді. Я дуже красіво і сасрєдаточено сидів, намагався слідкувати, шоб всьо було по рєгламєнту і ізрєдка задавав сторонам питання. Відповіді на ці питання мали уточнювати якусь розмиту інформацію по аргументам, але я просто питав шо взбреде в голову і не двивувався ні каплі, коли мені таке ж саме відповідали. Я роблю свою роботу, а сторони свою. Всі давольні. Moot Court. Головне - сидіти з отаким ліцом (будь-яким з двох).

Вриваюсь я в аудиторію, а там прєпод, який вчора показував одну з кращих презентацій в моєму житті, і ще один чувак. Коротко пояснюється суть того, шо ми зараз будемо робити. Розповідають про нєшуточну судову справу і роздають нам листочки з основними фактами. В аудиторії 13 людей, 2 з них я знаю. Нас ділять на команди 7 - позивачі\6 - відповідачі (вгадайте в якій я) і дають 20 хвилин на обдумування аргументів і запитань до іншої сторони.

Чесно кажучи, справа виглядала так, наче я зараз буду намагатись захищати завєдомо програвшу з трєском сторону. Ну да пьос с нім. Обидві сторони зробили все, шо могли. Прапатєлі всє, як прастітутки в церкві. Ми ні каплі не здивувались, коли нам сказали, шо ми програли. Ну, тіпа, харашо. Очевидно ж, шо ми грали за сторону, яка просрала в суді всьо шо тіки можна. Ан-нєт! Потім цей прєпод сказав нам, шо справу виграла сторона відповідачів (там де я). Аслєпітєльна боль, пацани. Тот самий мамєнт, коли ти закриваєш глаза і зжимаєш пальцями пєрєносіцу (не знаю для чого). При тому, шо в іншій команді твій одногрупнік.

Наступного разу я знаю, шо треба робити. Ніякого основного упора на факти справи. Тока міжнародні норми і документи, тока хардкор. Сподіваюсь, в нас ще буде шанс відігратись. Бо сьогодні все виглядало приблизно так:

- Пацани, у нас украли програмку, го в суд подавать.

- Ми не крали, часть кода самі написали, а часть чєсно у вас скопіювали.

- Нічо не чєсно, вона не бєсплатна, шоб ви отета у нас її брали і копіювали.

- А де написано, шо не бєсплатна? Це вапщє ви її придумали?

- Ну, не ми, ми самі украли, але в нас красть нізя! Ви позорите нас перед покупатєлями! Недобросовісна конкуренція!

- Ясно, понятно. В нас просто програмка вийшла краща і тепер ваш покупець став нашим.

- Да((((( Тому не продавайте, пожалуста, нашу програмку. Вам нізя. І заплатіть нам 120 000 євро за ущєрб. 

- Ахрєнєть...

Рішення суду:

-Ну, впрінципє, да. Не продавайте їхню програмку і заплатіть. Ніколайович, оформляй їх на*уй.

 Вапроси єсть? Всє свабодни.